8. Весільна метушня. І сюрпризи

Раніше вона подумала б, що вислів “весільна метушня” — перебільшення чи фразеологізм. Однак те, що творилося навколо, було справдешньою, непідробною метушнею.

Орися гадала, що вони з Левом просто скромно поставлять підписи в РАЦСі, та ці сподівання розвіяла команда швачок і кравчинь, яка приїхала в дім. Майстрині зайняли велику вільну кімнату на третьому поверсі, в лічені години перетворивши її на ательє. Нареченій, чи то пак, винуватиці цього всього переполоху здавалося, що таке трапляється тільки у казках про принців чи фільмах про мільйонерів, але трапилося раптом з нею. Французьке мереживо, італійський шовк, а ще атлас, сатин і гіпюр невідомо з яких країв зайняли третину кімнати. Ще третина була відведена для швейного обладнання, й залишалося стільки ж місця для примірки.

— Ось, подивіться, така у вас буде сукня, — сказала головна з команди майстринь, показуючи Орисі розгорнутий каталог. — Ваш наречений сам обрав модель. А ви можете вибрати на свій смак тканини. Почнімо з кольору. Чому надаєте перевагу — айворі, беж, шампань?    

Орися часто кліпала, витріщаючись на сторінку каталогу, з якої на неї дивилася струнка шатенка у весільній сукні з відкритим верхом і корсетом, розшитим аплікацією. Тендітні завитки на корсеті нагадували метеликів, що примостилися відпочити на ніжній напівпрозорій тканині, можливо, сприйнявши її за чарівну квітку. Сукня не була пишною, тканина спадала м'яким водоспадом до підлоги, й Орисі уявилось, як приємно вона лоскотатиме голі ноги.

— Біла. Нехай буде звичайна біла, — відповіла вона механічно.

Її думки попливли в іншому ключі: Лев вирішив усе за неї. Так, наче він має це надягати! Залишив їй лише формальний вибір — колір.

Ввечері привезли прикраси, й тут вибору не було зовсім. Вона мусила надіти на себе розкішне діамантове кольє, сережки і браслет, які буквально кричали на неї: “Дивись, як дорого!". Якась гра “Одягни ляльку”, їй-Богу. Вона нагадувала самій собі оту паперову ляльку, яку маленькі дівчатка вирізають з книжки і одягають на свій смак. Так Лев грався з нею. Тільки ж він був не маленькою дівчинкою, а дорослим чоловіком, і гра з ним точно не завершиться самим одяганням. Як мінімум, буде ще й роздягання. Орисю пересмикувало від цих думок, особливо, коли згадувала слова Нати про синці його колишньої.

Щоб не думати про першу шлюбну і всі наступні ночі, вона займала себе чим тільки могла. Проте занять для неї було не багато, частіше доводилося дивитися, як працюють інші.

В саду облаштовували зону для святкового бенкету. Круглі столики і фуршетні столи, великі білі парасолі, щоб сховатися від сонця і десятки білих горщиків з білими квітами, майданчик для танців, викладений білою плиткою, білі шатра для відпочинку… Орися розглядала це все й не могла надивуватися. Навіщо Леву викидати стільки сил і грошей для одного дня? Це ж лише показуха, весілля за домовленістю… Чому?

— А чому ні? — відповів він на її запитання напередодні весілля. — За домовленістю чи ні, але це справжнє весілля. Ти будеш моєю справжньою дружиною. Отже, все має бути серйозно, по-справжньому.

Вона його почула, але навіть міряючи весільну сукню перед Днем Ікс, не могла повірити, що це реальність. Її реальність.

Орися завжди думала, що може дозволити собі розкіш жити не так, як її змусить сім’я. Однаково вона наймолодша і найменш улюблена. Якщо всі змирилися з її наміром займатися скульптурою, то змирилися б зрештою й зі звичайним хлопцем, за якого вийшла б. У її житті не мало б бути ні дорогої розкішної сукні, ні весілля в замку, ні чоловіка, багатшого за всю її родину. Яка іронія долі, що вона отримала протилежне до того, про що мріяла!

— Я чекатиму тебе вже на місці, — коротко зазначив Лев. — Святополк тебе привезе… А. І до вінця поведе твій батько, я йому повідомив.

Орися розтулила рота, бажаючи розпитати про батька, але наречений пішов геть, не чекав її запитань. Як і щовечора, він планував замкнутися у своєму кабінеті на годину-другу, й вона не заважала.   

Урочиста частина шлюбу мала відбутися на території міської фортеці, а вже бенкет в особистому замку-домі Лева. Орися лише приблизно знала, як все буде, але нічого так не пантеличило, як те, що її батьки все ж будуть. Цікаво, решта родини теж навідається?

У ніч перед весіллям вона залишилася з запитаннями і хвилюванням у великій гостьовій спальні. У спальні, в якій ночує востаннє, бо вже завтра перебереться в іншу.

***  

Лев провів цю ніч без запитань і хвилювання, але з тривогою. Дівчина, яка зараз крутилась у своєму ліжку в іншому крилі будинку, вже завтра стане його дружиною. Його. Дружиною. Він не ятрив себе сумнівами щодо цього шлюбу, бо у всякому разі знайде в ньому зиск. Як мантру повторював, у чому цей зиск. Молода чарівна дружина — це безсумнівний зиск. Родичання з Карпінськими, присутність на їхніх родинних святах і публічних заходах, в їхньому колі — ймовірний зиск. Можливість насолити цим шлюбом власному біологічному батькові — якщо не зиск, то принаймні втіха.

А щодо того, що Мирон відмовився від домовленості, то йому ж і гірше. Лев уже дав завдання своїм людям добряче покопатися в його спідньому. Скоро знайдеться шлях зробити так, щоб батько Орисі пошкодував про своє рішення.

Кілька днів тому Лев надіслав усім Карпінським запрошення на весілля. Мирон зателефонував сам, отримавши такий “сюрприз”. Проте розмова була короткою. Цього разу говорив Лев:

— Церемонія буде світською. Ви приїдете і, як гарний батько, поведете доньку під вінець. У ваших інтересах так зробити.

Мирон щось намагався відповісти, але Лев не слухав. Не мав сумніву, що побачить тестя на весіллі — зрештою, у того немає вибору, якщо він не хоче стати на стежку війни…

Метушня, яка панувала в домі весь останній тиждень, подвоїлась з самого ранку. До Орисі приїхали перукарки і візажистки, в саду заметушилися працівники кейтерингової служби. Лев ненавидів такий хаос, тому вбрався в костюм нареченого, привів себе до ладу й поїхав на сніданок в один зі своїх готелів. Навіть там суботній ранок був тихішим, ніж в його домі.