5. Стати нареченою

Ната зайшла в кабінет якраз тоді, коли він завершив телефонну розмову з людиною, якій завдячував своїм теперішнім статусом і грошима.

— Ти просив мене дізнатися про Орисю Карпінську, — нагадала вона. — Трохи дізналась.

Лев сів у своє крісло, взяв планшет і задумано подивився на відкритий сайт — то була сторінка будівельної компанії Мирона Карпінського.

— Це дуже доречно. Розповідай.

Про Орисю він вже й так знав достатньо, але було б добре знати геть усе перед тим, як зустрічатися з її батьком.

— Їй скоро виповниться двадцять два. Закінчила місцевий коледж культури й мистецтв, відмовилася продовжувати освіту, хоч, поговорюють, родина хотіла відправити її навчатися за кордон. Займається скульптурою, має невелику майстерню в старому місті. Там ще з нею працює хлопець, Руслан Божко. Або друг, або вони зустрічаються — цього не вияснила. Що ще… А, так. Вона активно займається благодійністю, майже щотижня відвідує реабілітаційний центр для дітей з інвалідністю за тридцять кілометрів звідси.

Лев вже не очікував почути щось нове й цікаве, але на останньому реченні підняв очі від планшета, насторожився.

— Це просто благодійність чи вона когось там відвідує?

Ната замислилась.

— Цього не знаю, але… Родина Карпінських займається благодійністю, проте цьому центру ніколи раніше не допомагала. Дивно, що Орися опікується ним сама і їздить туди так часто.

— Дізнайся, до кого вона їздить. Можеш сама відвідати центр і розпитати.

Ната поправила на носі окуляри, примружилась.

— Далеко їхати... Але якщо даси мені вихідний, я про все довідаюсь. А ще я хотіла б трохи відпочити. Наприклад, покататися на кораблику, помилуватися краєвидами Бакоти… Через твої понаднормові завдання, до речі, я сто років не бачила Дністра.

От вміла вона домагатися від нього того, чого хотіла. Зрештою, це ж вона, його Натка... Єдина людина, яка свого часу була доброю до нього. І списувати давала, і синці маззю натирала, і по спині гладила, коли ридма ридав.

— Цього тижня в нас багато роботи… — Лев подивився спідлоба, але в його погляді не було ні крихти роздратування. — Можеш взяти вихідний в понеділок. Я зателефоную Степановичу, домовлюся про кораблик для тебе з вином, сирами і без інших людей.

— Дякую! — Ната засяяла. Збиралася йти, але раптом спинилась. Її погляд став стривоженим. — Леве… Ця Орися… Ти на неї поклав око?

Він відхилився на спинку крісла, замислено скрутив губи трубочкою.

— Можна сказати й так.

— Я ніколи не лізла у твоє особисте життя, але, може, не варто, га? Якщо розійдетеся, аби не виникло проблем з Карпінськими… Поговорюють, що вони мстиві й недобрі люди. Навіщо тобі зайвий головний біль?

— Хто сказав, що ми розійдемося?

Лев глянув на Нату. Її брови здивовано повзли догори.

— Ти хочеш сказати, що… Ти обрав її?

— Чому б і ні?

— Ти раніше зустрічався з більш зрілими жінками.

— Так говориш, наче вся справа у віці. Дехто, попри більший вік, не гребує залицятися до Орисі.

— Хто?

— Не зважай. Повертайся до роботи. Я зараз йду на зустріч з Мироном Карпінським.

Ната гучно, показово зітхнула.

— Якщо ти робиш це комусь на зло, то краще не треба. Щоб не постраждала ні в чому не винна дівчина.

— Якщо я цього не зроблю, вона постраждає ще більше.

Помічниця похитала головою й пішла. Залишившись на самоті, Лев відсунув планшет і довго сидів, обдумуючи ситуацію. Розкладав усе по поличках в голові, намагався систематизувати. Орися — ключ до того, щоб влитися в бізнес Карпінських (що він вже обдумував), це раз. Два: вона ж може стати першим кроком його помсти Володимиру Ковальському. І три: вона йому просто сподобалась. Якби не цей третій фактор, невідомо, чи стали б два перші рушійними. Вигода й окупність важливі, але вони полягають не тільки в грошах — нерви й душевний спокій для ділової людини вартують не менше. “Інвестуй у правильну жінку, — сказав колись йому його наставник і провідник у світ великих грошей Данило Вовк. — Хороша дружина — найнадійніший бізнес-партнер у сфері охорони душевного здоров’я, от побачиш”. Тепер Лев думав, що настав час дослухатись до поради.     

Він домовився зустрітись з Мироном на нейтральній території — не в офісі одного з них, а в ресторані. Якщо зовсім чесно, територія не була зовсім нейтральною, бо ресторан належав Леву, але Карпінський міг про це й не знати, коли обирав місце.

— У вас назріла бізнес-пропозиція? — запитав Мирон після того, як обмінялися люб’язностями і зробили замовлення з меню.

Усім своїм виглядом він виказував піднесення, адже Лев захотів зустрітися не з його батьком, не зі старшими братами, а саме з ним!

— Так. Точніше кажучи, пропозиція стосується не лише бізнесу.

— О, так-так. Я здогадуюсь. В неділю Орися повернулася зранку… — Мирон підморгнув. — Я нічого її не запитував. Вона доросла дівчина все-таки… Ну, це ваші справи. Я вже хотів підштовхнути її до шлюбу з іншим чоловіком, але… то таке, забудьмо.

— Поговоримо спочатку про роботу, — перебив його Лев. — Будівництво житлових комплексів — єдина сфера у нашому місті, куди я не можу ввійти. Усе тримає ваша родина.

— І? — Мирон насторожився, нервово засовався в кріслі.

— Компанія, яка належить персонально вам. МК-буд.

— Ви хочете купити її?

— Не обов'язково. У мене пропозиція. Хочете з маленької рибки вирости в акулу ринку? Я можу допомогти. З моїми інвестиціями і вашим нагрітим місцем успіх гарантований. Не конче все життя бути в тіні батька, з дочірньої компанії ви виростете в господаря ринку.

— Якщо ви не пропонуєте купівлю, то що?

— Зробіть свою дочку співвласницею компанії. Віддайте частку в компанії Орисі, а Орисю — мені.

— Що? — Мирон витріщив свої банькаті очі й подався вперед, сперся всім тілом на столик.

— Я пропоную взаємовигідну угоду і шлюб.

— Хочете з'їсти мене з потрохами?

— Я не всеїдний. Ми підпишемо шлюбний контракт, можете не хвилюватись, я не стану власником акцій Орисі і не з'їм ваш сімейний бізнес. Я лише хочу мати на компанію вплив і через неї впливати на ринок житла, щоб потім змогти на цьому ринку запропонувати свої рішення.