Розділ 8

Матвій

Після сварки з тією зарозумілою гордячкою минуло вже два дні, а мене й досі бомбило. Без кінця прокручував у голові нашу зустріч і сам не знав, що дратувало найбільше — те, що Віра відшила мене. Чи те, що порівнювала з іншим і казала, що мені до нього як до неба. Страшенно злився через те, що дівчина не хотіла моєї уваги. Та найбільше мене напружувало, що не міг викинути її з голови. Варто було заплющити очі, і відразу ж уявляв Віру в обіймах іншого. Він торкався до неї своїми лапами, а вона з радістю линула йому назустріч і зовсім не пручалася, як робила це зі мною. Від подібних картинок мене чомусь плавило, не даючи жодного шансу заснути. Всередині все горіло від злості й здавалося, що достатньо найменшої подразливої іскри, щоб я випустив цей вогонь на волю і знищив ним усе навколо.

Чесно кажучи, сам не розумів, чим була викликана моя занадто підвищена зацікавленість цією дівчиною. Швидше за все тим, що вона мені відмовила. Та ще й зробила це неабияк зухвало… Втім, твердо вирішив очистити голову від будь-яких думок про Віру. Не хоче моєї уваги, то й не треба. Теж мені, вередлива принцеса на горошині… В мене й без неї розваг вистачало. Я завжди знайду, з ким добре час провести. Аби лиш захотів. Саме цим і вирішив зайнятися сьогодні ввечері, тож залишилося залагодити лише одну маленьку деталь.

— Матвійчику, ти так завчасно прийшов, — дещо розгублено, але з посмішкою на вустах промовила мама, щойно переступив поріг батьківського дому. — Ми чекали на тебе не раніше, ніж о дев’ятій. Проходь, любий.

— Привіт, — чмокнув її в щоку й вручив пакунок з вином і цукерками, які вона любила. — Все не зовсім так, як ти подумала. Словом, у мене плани трохи змінилися. Я не святкуватиму Новий рік з вами. Заглянув попередити про це й привітати вас з татом з прийдешнім святом. 

— Але, сину… — лице матері вмить витягнулося у трагічній гримасі. — Ми ж домовлялися… До нас ввечері прийде мер з дружиною та донькою. Я хотіла, щоб ви поспілкувалися.

— Про що? — здивовано звів брови на переніссі й, повісивши куртку в шафу, пішов у вітальню. Потиснув батькові руку і присів поряд на дивані, змучено розтерши очі, які злипалися через недоспану ніч. — Це ж ваші з татом друзі, а не мої. Спілкуйтеся між собою. А мені про що з ними говорити? До речі, ти не казала, що запрошуватимеш гостей. Думав, що планували посидіти лише зі мною.

— Навіщо нам святкувати в тісній компанії, якщо можна весело провести час з цікавими людьми, — діловито підсумувала матір, зайнявши місце в кріслі навпроти. — Я вирішила, що це буде прекрасна нагода, щоб ви з Кароліною поспілкувалися. Ти ні з ким не зустрічаєшся. Вона — теж. Раптом між вами пробіжить іскра? Це було б чудово.

— Яка ще іскра, мам? Ти про що? — з кожною секундою все більше втрачав нитку логіки в її словах. — По-перше, ми з Кароліною вже сто років, як знайомі, й нічого між нами не іскрить. А по-друге, чого це ти раптом вирішила, що я шукаю серйозних стосунків? 

— Ну, Матвію, у твоєму віці вже час задуматися над створенням сім’ї. Хіба ні? На мою думку, варто було б розпочати пошуки гідної дівчини, — продовжувала мама свій натиск, монотонно постукуючи пальцями по бильцю крісла. — Кароліна — чудова партія для тебе. Гарна, освічена. З хорошої заможної сім’ї. Чому б тобі не звернути на неї посилену увагу, поки дівчину не вкрали з-під твого носа.

— Нехай крадуть. Мені до лампочки, — відмахнувся від маминих нісенітниць і перевір очі на батька, натякаючи йому, щоб врятував мене від цих тортур. — На дану мить мене хвилює лише моя кар’єра. Я хочу досягти бажаних висот, а не прив’язувати себе до когось і створювати сім’ю. Можливо, колись зміню пріоритети, але точно не найближчим часом.

— Сину, не будь таким категоричним, — мама невдоволено надула щоки й вочевидь зібралася зробити ще одну спробу, щоб змусити мене залишитися. Але батько вмить її перебив:

— Досить, Ларисо. Наш син дав чітку і зрозумілу відповідь щодо своїх планів.

— Але ж…

— Кохана, облишмо ці розмови. Краще завари нам кави, будь ласка, — промовив він з натиском. — Вип’ємо по горнятку і Матвій поїде у своїх справах.

Ображено підтиснувши губи, мама явно була не в захваті від своєї поразки, однак все ж підкорилася і попрямувала на кухню. А я полегшено видихнув і з вдячністю поглянув на батька. З дитинства він відчував і розумів мене. За жодних обставин не тиснув, на відміну від інших. 

— Матвію, у тебе все нормально? Виглядаєш дуже напруженим, — видав він, щойно залишилися наодинці. — Сподіваюся, на роботі все нормально?

— Так. Хрещений усім задоволений. Найближчими днями планує підписати наказ про моє призначення завідувачем відділення. 

В професійному плані у мене дійсно все складалося просто чудово. Варто було людям дізнатися, що хірург з районної лікарні успішно проводив операції різної складності, і в реєстратуру, наче лавина, посипалися записи не лише з нашого міста, а й з наближених населених пунктів. Я щодня все більше набирався досвіду і на цю мить мій графік операцій був розписаний на місяць вперед. До того ж чинний завідувач відділення вже не міг дочекатися виходу на пенсію, тож активно готував мене до майбутньої посади, передаючи справи.

— Радий за тебе, сину, і неймовірно пишаюся. Однак, щось тебе турбує. Це особисте? 

Опустивши очі, я розумів, що як і раніше тато вловлював в мені найменші коливання. Але правда була в тому, що розповісти йому мені було нічого.