Розділ 8.1

Матвій

Після моєї сварки з тією зрозумілою гордячкою минуло вже два дні, а мене й досі бомбило. Я без кінця прокручував у голові нашу зустріч, й сам не знав, що дратувало найбільше — те, що Віра відшила мене. Чи те, що порівнювала з іншим і казала, що мені до нього, як до неба. Я страшенно злився через те, що дівчина не хотіла моєї уваги. Втім, найбільше мене напружувало, що я не міг викинути її з голови. Варто було заплющити очі, і я відразу ж уявляв Віру в обіймах іншого. Він торкався до неї своїми лапами, а вона з радістю линула йому назустріч і зовсім не пручалася, як робила це зі мною. Від подібних картинок мене чомусь плавило, не даючи жодного шансу заснути. Всередині все горіло від злості й здавалося, що достатньо найменшої подразливої іскри, щоб я випустив цей вогонь на волю і знищив ним усе навколо.

Чесно кажучи, я й сам не розумів, чим була викликана моя занадто підвищена зацікавленість цією дівчиною. Швидше за все тим, що вона мені відмовила. Та ще й зробила це неабияк зухвало… Втім, я твердо вирішив очистити голову від будь-яких думок про Віру. Не хоче моєї уваги, то й не треба. Теж мені, вередлива принцеса на горошині... В мене й без неї розваг вистачало. Я завжди знайду, з ким добре час провести. Аби лиш захотів цього. Саме цим і вирішив зайнятися сьогодні ввечері. Тож залишилося залагодити лише одну маленьку деталь.

— Матвійчику, ти так завчасно прийшов, — дещо розгублено, але з посмішкою на вустах, промовила мама, щойно я переступив поріг батьківського дому. —  Ми чекали на тебе не раніше, ніж о дев’ятій. Проходь, любий. 

— Привіт, — чмокнув я її в щоку й вручив пакунок з вином і цукерками, які вона любила. — Все не зовсім так, як ти подумала. Словом, у мене плани трохи змінилися. Я не святкуватиму Новий рік з вами. Заглянув попередити про це й привітати вас з татом з прийдешнім святом.

— Але, сину... — лице матері вмить витягнулося у трагічній гримасі. — Ми ж домовлялися… До нас ввечері прийде мер з дружиною та донькою. Я хотіла, щоб ви поспілкувалися.

— Про що? — здивовано звів я брови на переніссі й, повісивши куртку в шафу, впевнено пішов у вітальню. Потиснув батькові руку й присів поряд з ним на дивані, змучено розтерши очі, що злипалися через недоспану ніч. — Це ж ваші з татом друзі, а не мої. Спілкуйтеся між собою. А мені про що з ними говорити? До речі, ти не казала, що запрошуватимеш гостей. Я думав, що ви планували посидіти лише зі мною.

— Навіщо нам святкувати в тісній компанії, якщо можна весело провести час з цікавими людьми, — діловито підсумувала матір, зайнявши місце в кріслі навпроти. — Я вирішила, що це буде прекрасна нагода, щоб ви з Кароліною поспілкувалися. Ти ні з ким не зустрічаєшся. Вона — теж. Раптом між вами пробіжить іскра? Це було б чудово.

— Яка ще іскра, мам? Ти про що? — запитав я здивовано, з кожною секундою все більше втрачаючи нитку логіки в її словах. — По-перше, ми з Кароліною вже сто років, як знайомі, й нічого між нами не іскрить. А по-друге, чого це ти раптом вирішила, що я шукаю серйозних стосунків? 

— Ну, Матвію, у твоєму віці вже час задуматися над створенням сім’ї. Хіба ні? На мою думку, тобі варто було б розпочати пошуки підходящої дівчини, — продовжувала мама свій натиск, монотонно постукуючи пальцями по бильцю крісла. — Кароліна — чудова партія для тебе. Гарна, освічена. З хорошої заможної сім’ї. Чому б тобі не звернути на неї посилену увагу, поки дівчину не вкрали з-під твого носа.

— Нехай крадуть. Мені до лампочки, — відмахнувся я від маминих нісенітниць і перевір очі на батька, натякаючи йому, щоб врятував мене від цих тортур. — На дану мить мене хвилює лише моя кар’єра. Я хочу досягти бажаних висот, а не прив’язувати себе до когось і створювати сім’ю. Можливо, колись я зміню свої пріоритети, але точно не найближчим часом.

— Припини, Матвію. Не будь таким категоричним, — мама невдоволено надула щоки й вочевидь зібралася зробити ще одну спробу, щоб змусити мене залишитися. Але батько вмить її перебив:

— Досить, Ларисо. Наш син дав чітку і зрозумілу відповідь щодо своїх планів.

— Але ж...

— Кохана, облишмо ці розмови. Краще завари нам кави, будь ласка, — промовив батько з натиском. — Вип’ємо по горнятку і Матвій поїде у своїх справах.

Ображено підтиснувши губи, мама явно була не в захваті від своєї поразки, однак все ж підкорилася і попрямувала на кухню. Я ж полегшено видихнув і з вдячністю поглянув на батька. З дитинства він відчував і розумів мене. За жодних обставин не тиснув, на відміну від інших.

— Матвію, у тебе все нормально? Ти виглядаєш дуже напруженим, — турботливо поцікавився тато, щойно ми залишилися наодинці. — Сподіваюся, на роботі все нормально?

— Так, — миттю кивнув я, перетнувшись з ним поглядом. — Все добре. Хрещений усім задоволений. Найближчими днями планує підписати наказ про моє призначення завідувачем відділення. 

В професійному плані у мене дійсно все складалося просто чудово. Варто було людям дізнатися, що хірург з районної лікарні успішно проводив операції різної складності, й в реєстратуру, наче лавина, посипалися записи не лише з нашого міста, а й з наближених населених пунктів. Я щодня все більше набирався досвіду і, на цю мить, мій графік операцій був розписаний на місяць вперед. До того ж чинний завідувач відділення вже не міг дочекатися свого виходу на пенсію, тож активно готував мене до майбутньої посади, передаючи справи.

— Я радий за тебе, сину. І неймовірно пишаюся, — батько задоволено кивнув, й заклав ногу за ногу. — Однак, щось тебе турбує. Це особисте?