Розділ 6

Матвій

Підготувавши липові аналізи, я з нетерпінням очікував чергової зустрічі зі своїм любим терапевтом. Мені неймовірно подобалася наша гра в норовливу красуню й того, хто хоче її підкорити. При кожній згадці про Віру, свідомість відтворювала її образ перед очима, від чого на вустах миттю з’являлася посмішка. Я щиро кайфував від емоцій на дівочому обличчі, щоразу коли вона гордовито вдавала, ніби її зовсім не чіпляла моя присутність.

Всупереч моїм очікуванням, за дві години до нашої запланованої зустрічі, я отримав дзвінок від Віриної медсестри. Нахмуривши брови, слухав якісь недолугі побрехеньки, що у зв’язку з надмірною завантаженістю лікаря, мій візит було перенесено на наступний тиждень. Цікаво, що це все означало? Подібний сценарій мені геть не подобався. Я вже налаштувався побачити дівчину сьогодні й не хотів змінювати свої плани. Не знав, навіщо Віра скасувала візит, але твердо вирішив неодмінно це з’ясувати.

Глянувши на сайті поліклініки о котрій годині у неї закінчувалося приймання, невдовзі я впевнено увійшов у кабінет. Зустрівшись із засмученим і стомленим поглядом карих очей, трохи напружився. Хотів запитати, що сталося. Але, спостерігаючи за тим, як Віра вперто ігнорувала мою присутність, розумів, що навряд почую відповідь. Накинувши куртку, дівчина схопила свою сумку і попрямувала до виходу. Однак, я не збирався її відпускати.

— Що ти собі дозволяєш? — грізно накинулася вона на мене, не приховуючи свого невдоволення. Я ж мовчки вдивлявся в палаючі карі намистинки й відчував, як у мене поколювало в пальцях від енергії, що іскрила від цієї норовливої пташечки. — Ти не маєш права приходити сюди без дозволу й робити, що заманеться. Що тобі від мене потрібно?

— Просто поговори зі мною, — промовив трохи захриплим голосом, переборюючи в собі бажання схилитися до дівочого обличчя і провести кінчиком носа вздовж її вилиці, щоб викликати чутливі мурашки. — Я ж більшого не прошу. Чи ти збираєшся постійно від мене бігати?

Важко видихнувши, Віра опустила очі й більше не виривалася. Я ж в цю мить задоволено посміхнувся усвідомлюючи, що нарешті ця дівчина потрапила в мої руки. Повільно стягнув з її плечей куртку і розмірковував, з чого краще почати розмову. Однак, всі мої думки зводилися лише до того, що ми з Вірою зараз перебували в порожній кімнаті, де нам ніхто не заважав…

— Для чого ти так нахабно поводишся? — запитала вона змучено, пронизуючи мене мало не до кісток своїм серйозним поглядом. — Прошу тебе, йди. Мені потрібно зачинити кабінет. Я страшенно стомилася і хочу додому.

— Навіщо ти скасувала мій візит? — відповів питанням на питання, піднявши брову. Навіть не збирався йти, поки ми не поговоримо. — Так нечесно, Віро.

— До чого тут «чесно» чи «нечесно»? Ми не граємо в ігри, Матвію, — фиркнула вона, невдоволено зморщивши лоба. — У мене була вагома причина. Навіщо ти прийшов? Ми обидвоє знаємо, що тобі нічого не болить. Ти лише даремно витрачаєш мій час… І свій також.

— Яка у тебе була причина? — вчепився я в цю фразу, бажаючи дізнатися, що у дівчини сталося. Сам не знав чому, але мене це хвилювало. — У тебе якісь проблеми? Тому ти така засмучена?

Втім, відповіді так і не отримав. Віра лише вкотре вказала мені на двері, попросивши піти. 

— Ти маєш рацію — моя вдавана хвороба й справді була лише приводом, аби прийти сюди. Я дуже хотів побачити тебе, — легенько підчепивши пальцями дівоче підборіддя, я змусив крихітку поглянути мені в очі й прошепотів їй в губи: — Ти неймовірно мені сподобалася. Ще тоді, на корпоративі.

Легенько здригнувшись від мого, здавалося б, невинного дотику, Віра різко відвела обличчя в бік, а потім відразу ж відійшла від мене на кілька кроків.

— Не торкайся мене. Я цього не хочу, Матвію. Зрозумій, що між нами нічого не буде. Ти мене не цікавиш. 

Очі дівчини виблискували впевненим поглядом, однак від мене не сховалося, як схвильовано підіймалися в цей момент її пишні груди. Чомусь був переконаний, що варто мені трішки посилити свій натиск, і Віра зрештою здасться, розтікаючись в моїх руках, наче м’яка лава.

— Зовсім не цікавлю? Ти впевнена? — не зводив я з неї пронизливого погляду, мало не роздягаючи дівчину очима. Хоча кому я брехав, у своїх думках, я вже давно посадив цю крихітку на стіл і, пристрасно впившись вустами в її ніжну шию, з неабияким задоволенням пестив руками спокусливі дівочі принади.

— Матвій, прошу тебе, спрямуй свою невгамовну енергію на ту дівчину, котрій вона потрібна. Мене не цікавлять жодні інтрижки з чоловіками.

— А я хочу спрямовувати свою енергію саме на тебе, — відказав впевнено і в кілька кроків скоротив відстань між нами. Поглядаючи на мене розгубленим поглядом, Віра позадкувала до стіни, доки не втиснулася в неї спиною. Я ж підійшов максимально близько, нависнувши над дівчиною. Невагомо торкнувся подушечками пальців до її щоки, й від мого дотику Віра на мить прикрила очі. Бачив, що вона була неймовірно напружена і затиснута, але не розумів чому. Зрештою, ми ж дорослі люди. — Не нервуй. Я буду дуже ніжним. Повір, тобі все сподобається. Ще ніхто не жалівся.

Не знаю, що я такого сказав, але в цю ж мить вираз Віриного обличчя кардинально змінився. Її очі широко розкрилися, наче дівчина виринула з гіпнозу чи глибокого сну. Гидливо зморщивши носа, вона скривилася і навіть не намагалася приховати суцільного розчарування в мені.

— За кого ти мене сприймаєш, Матвію? — запитала Віра з викликом, грізно карбуючи кожне слово. — За одну з тих, з ким можна розважатися по кутках? Думаєш, що я буду черговим трофеєм у твоєму списку?