Розділ 4

Матвій

Після розмови зі своїм новим терапевтом, у хірургічне відділення я повертався в чудовому настрої. Перестрибуючи через сходинки, не міг стерти з лиця задоволену посмішку. Перед очима й досі стояло обличчя гарненької лікарки, яка тепер не відкрутиться від мене.

Знайти її після корпоративу не склало жодної проблеми. Оскільки дівчина сиділа за одним столом із терапевтами, коло пошуку миттю звузилося. Щоправда, ще треба було довідатися, ким вона працювала. Якщо лікарем, то її пошуки триватимуть лічені хвилини. Якщо ж медсестрою, то доведеться трохи напружитися. Звісно ж, я міг про все довідатися у Богдана. Але пам’ятаючи його реакцію на дівчину, не захотів просити друга про допомогу. Гортаючи сайт поліклініки, я прискіпливо вивчав кожну сторінку сподіваючись, що мені пощастить. Бінго. На третій сторінці натрапив на її фотографію. Шевченко Віра Олексіївна, лікар-терапевт сьомої дільниці. Отже, Віра… Гарне ім’я.

В голові миттю зародився план, котрий давав мені змогу знову з нею перетнутися. Ще й досі було смішно згадувати, як дівчина кумедно морщила лоба, щойно почула, що я вирішив підписати з нею декларацію. 

— Чого це ти такий задоволений? — з наскоку поцікавився у мене Богдан, щойно я плюхнувся у крісло в ординаторській. — У тебе ж після обіду заплановано ще три операції. Чого сяєш?

— Просто так, — спробував я з’їхати з теми, чомусь не бажаючи розповідати правду. 

— Не бреши. Ти знову розважався з котроюсь із медсестер в тихому лікарняному закутку? 

— Не вгадав, друже, — розвів я руками, цокнувши язиком. 

— Матвію, розповідай, що сталося, — хлопець не зводив із мене очей натякаючи, що не відчепиться, поки не дізнається відповідь.

— У мене чудовий настрій, бо я щойно спілкувався з дуже гарненькою терапевткою, від якої в захваті.

— Тільки не кажи, що ти зараз говориш про ту дівчину, котра тобі сподобалася на корпоративі? — округлив Бодя очі, вмить напружившись. Оцінюючи його реакцію, я подумки себе насварив, що все ж розповів другові правду. Інтуїція підказувала, що не варто було цього робити.

— Про неї. Що тобі не подобається?

— Ну ти й дурний, Матвію. Нащо вона тобі? — Богдан враз спантеличив мене своїм запитанням.

— Як це — нащо? Вона — класна. Я хочу з нею замутити. В чому проблема? 

— Ця дівчина дивна… — пробубонів друг, скривившись, наче з’їв лимон. — Віра. Чи як її там…

— Так, Віра, — кивнув я, напружившись від того, що Богдан говорив про цю дівчину з неприхованою зневагою. Подібне ставлення до неї було мені неприємним. — Що ти маєш проти Віри? Я з нею спілкувався — нормальна вона. А те, що ламається і типу вдає, що я їй нецікавий, мене навпаки заводить.

— А якщо вона не вдає, а дійсно не зацікавилася тобою?

— Ну то зацікавиться ще, — хмикнув я, знизавши плечима. Не бачив ніякої проблеми. — Дівчатам небагато треба. Вони люблять гарне відношення до себе, компліменти та подарунки. За допомогою цієї безпрограшної комбінації, я легко її підкорю. Повір мені.

— Та навіщо вона тобі здалася? На тебе дівчата пачками вішаються, — покрутив друг пальцем біля скроні натякаючи, що я роблю дурницю, захопившись Вірою. — Вже понад рік ця дівчина працює в лікарні. Ти бачив її хоча б на одній із тусовок? Ні. Бо вона не приходить на них. Багато хлопців підкочували до неї на робочих корпоративах, але ця дивачка всіх відшивала. Вони кажуть, що вона якась відлюдкувата і ненавидить чоловіків. Дехто навіть припускав, що ця дівчина — лесбійка.

— Хто про неї таке каже? Ті невдахи, кого вона відшила? Ти теж в їхньому числі? — вибухнув я, не вірячи жодному слову. Інтуїтивно відчував, що слухав цілковиту брехню. — Ця дівчина просто перебірлива і норовлива. Вона не підпускає до себе всіх підряд. А ті йолопи бісяться та розпускають про неї гидоту.

Розчаровано мотнувши головою, я зрозумів, що мій друг був дуже обмежений у своїх судженнях. Чесно кажучи, я вже й забув, що в невеликому місті всі любили плескати язиками одне про одного. Проживши кілька років в Києві, звик до того, що люди навколо мене жили кожен своїм життям і їм було байдуже, хто з ким спить.

— Як знаєш, Матвію. Хочеш зв’язуватися з нею, то будь ласка. Але дивися, щоб і про тебе не пішли погані плітки. Я тебе попередив, — ображено підтиснувши губи, промовив Богдан і втупив погляд в телефон. Я ж полегшено видихнув через те, що він нарешті замовк та припинив нести маячню. Втім, радість тривала недовго, бо вже за кілька секунд Бодя знову змусив мене закотити очі. — Ось тобі ще один аргумент — на вигляд, ця дівчина приблизно наша однолітка. Зазвичай дівчата до двадцяти п’яти років вже давно заміж виходять, або ж перебувають в активному пошуку кавалерів. Лише хлопці не шукають собі на голову халепу, під назвою «шлюб». Твоя ж люба Віра, яку ти так палко захищаєш, зовсім не прагне знайти собі пару. Хіба це не підтвердження того, що хлопці про неї правду кажуть? 

— Для мене — ні. А ти вір в те, що хочеш. Мені байдуже, — відмахнувся від Богдана, навіть не збираючись брати до уваги його слова. Натомість раз за разом поглядав на телефон, чекаючи коли мене вже запросять на завтрашній візит.

Ближче до шостої вечора, я нарешті отримав омріяний дзвінок. Медсестра повідомила, що мене чекатимуть о третій годині. Супер. В цей час я якраз мав вікно між операціями. Тож все встигав.