Розділ 2

Матвій

— Матвію, ходи до нас, — голосно гукнув мене головний лікар, щойно побачив серед колег на новорічному корпоративі. — Ти вже знайомий з Віктором Івановичем — завідувачем реанімації?

— Ще ні, — мотнув головою, подавши руку для привітання сивоволосому чоловікові. — Доброго дня. Матвій Боровський.

— Та знаю я, — хмикнув реаніматолог, поплескавши мене по плечу. — З подачі Бориса, вся лікарня про тебе гуде. Сподіваюся, що недаремно і ти дійсно такий талановитий, яким він тебе описує.

Переглянувшись із головним лікарем, котрий був за сумісництвом моїм хрещеним батьком, я на мить замислився над тим, як варто правильно відповісти. Голову навіть встигла відвідати шалена думка — а чи не перехвалював мене Борис Володимирович? Втім, майже відразу відкинув будь-які сумніви у своїх здібностях. Під час стажування кращі столичні лікарі давали мені досить високу оцінку. Називали «хірургом від Бога». Тож посміхнувшись кутиками губ, гордовито задер підборіддя і промовив впевнено:

— Я не підведу.

Щоправда, сам не знав, кому давав цю палку обіцянку — хрещеному чи собі.

Мої столичні наставники відчайдушно не хотіли відпускати свого здібного учня назад у рідне провінційне містечко. Наполягали, що в майбутньому на мене чекала блискуча кар’єра відомого на всю Україну хірурга. Однак, на цей час вони пропонували мені лише посаду їхнього молодшого помічника. Щось на кшталт, хлопчика на побігеньках. А мене це аж ніяк не влаштовувало. Я відчував у собі потужний потенціал і хотів більшого. Тут і зараз, а не колись. Тож, отримавши запрошення від хрещеного — стати новим завідувачем хірургії в його лікарні, без зайвих роздумів погодився. 

Ще трохи поспілкувавшись із чоловіками, залишив їх наодинці й попрямував до колег зі свого відділення. Хоча пропрацював в цій лікарні лише три тижні, однак вже встиг з багатьма зав’язати дружні стосунки. Мене постійно запрошували на різні тусовки поза роботою. Ну й окремим приємним бонусом була наявність маси молоденьких симпатичних медсестричок, які легко погоджувалися провести разом ніч. Все складалося настільки добре, що здавалося, ніби я потрапив просто у райське місце. 

— Матвію, ти що питимеш? — раптом вирвав із думок голос Богдана, мого колеги-хірурга. 

— А що є? — запитав, хоча насправді й не слухав відповідь. Вся моя увага була прикута до чорнявої молоденької дівчини, яка сиділа за столиком навпроти. Цікаво, що це за гарненька пташечка залетіла на свято?

Невідривно спостерігаючи за незнайомкою, одягненою в оксамитову чорну сукню зі стриманим, але водночас пишним декольте, мимоволі глитнув і облизався, наче кіт перед сметаною. Розкішне волосся, карі очі, чорні брови — краса, що там казати. Від її вродливого личка просто очей не можна було відірвати. А полум’яно-червона помада на дівочих соковитих губах взагалі зводила мене з розуму. Так і манила спробувати їх смак і неабияк збуджувала фантазію.

— Гей, друже, ти з нами чи десь літаєш? — Бодя невдоволено клацнув пальцями в мене перед очима, нахабно відірвавши від підглядання. — Куди ти весь час дивишся?

Прослідкувавши за моїм поглядом, друг злегка нахмурив брови й мотнув головою.

— Не варто, Матвію. Зверни увагу на когось іншого. Краще не займай цю дівчину.

— Чого б це раптом? — відказав здивовано, ще більше зацікавившись цією кралею. Втім, вже через мить насупився. — Тільки не кажи, що вона заміжня? 

— Ні, але…

— Тоді немає жодних «але», — обірвав друга на півслові, широко посміхнувшись. — А якщо ти намагаєшся мене зупинити, бо теж поклав на неї око — то не мрій. Треба було раніше діяти, поки мав можливість.

Різко скочивши на ноги, я впевнено попрямував до дівчини. Подумки тішився, що встиг обійти Бодю і йому нічого не світитиме з цією солодкою цукеркою. Аж надто вона мені сподобалася, щоб комусь її віддавати. Твердо вирішив, що саме зі мною вона проведе сьогоднішній вечір. В кілька кроків подолавши відстань між нами, галантно простягнув до неї руку і запросив на танець. Задоволено відмітив, що зблизька дівчина виглядала ще гарнішою. Її ніжна шкіра так і сяяла свіжістю. 

Не відводячи від неї очей, милувався і вже не міг дочекатися моменту, щоб стиснути в обіймах під час танцю. Однак, ковзнувши по мені байдужим поглядом, вона відмовила й вже за мить повернулася до теревенів зі своїми подружками. Трохи отетерівши від того, що мною знехтували, розгублено поплентався до свого столика. Дорогою намагаючись зрозуміти, що це все означало. 

Обпершись ліктями об стіл, продовжив уважно спостерігати за незнайомкою. Намагався розгадати мотиви її поведінки. Цікаво, я натрапив на норовливу красуню? Чи просто лялечка вирішила трохи поламатися, набиваючи собі ціну? Зрештою, кожен з цих двох варіантів по-своєму мене влаштовував. Було навіть цікавіше затягнути в ліжко таку дівчину, аніж ту, яка вішалася б на шию. Тіло горіло від азарту, змушуючи кров приємно вирувати у венах. 

«Гарненька пташечко, хочеш пограти в мисливця та здобич, то пограймо. Я зовсім не проти. Навіть навпаки.»

— Матвію, ти з ким святкуватимеш Новий рік? — безцеремонно втрутилася в думки Рита. Медсестра з мого відділення, з якою ми вже встигли кілька разів перевірити міцність столу в підсобці.

— Навіщо тобі ця інформація? До себе запросити хочеш? — відповів питанням на питання, без особливого інтересу спостерігаючи, як вона грайливо намотувала світлий локон на палець.