Розділ 1

Віра

— Віро, як тобі корпоратив? — з придихом поцікавилася подружка, стріляючи в мене задоволеним поглядом. — Дуже класний. Скажи?

— Ага. Свято чудове, — кивнула я без жодного ентузіазму, зробивши невеликий ковток шампанського зі свого келиха.

— Ходімо танцювати. Ти впізнала мелодію? В мене ноги вже самі просяться в танок, — ще більше оживилася Ангеліна, пританцьовуючи прямо на місці.

— Ні. Я за столиком посиджу, — відразу ж відмовилася від її пропозиції, заправивши за вухо неслухняний локон, що вибився із зачіски, — а ти йди, розважайся.

— Віро, ну чого ти? — нахмурилася дівчина, не приховуючи в погляді легкого докору. — Благаю, сонце, не ховай себе заживо. Розслабся бодай один вечір. 

— Ліно, облиш мене. Прошу. 

— Навіть не подумаю, — не вгавала подруга, злегка дратуючи мене своєю настирливістю. — Ось навіщо ти відмовила тому новенькому хірургу? Він весь вечір на тебе задивляється. Щоб сталося, якби ти з ним потанцювала?

— Нічого. Я просто не хочу цього робити.

— Ну і дарма, — фиркнула Ліна, невдоволено закотивши очі. — Поспілкувалася б з ним. Вся лікарня пліткує про цього хлопця. Талановитий хірург. Стажувався у Києві. Його направили до нас на прохання головного лікаря. Борис Володимирович покладає на цього юнака великі надії. Хоче, щоб в найближчому майбутньому він став заміною завідувача хірургічного відділення.

— Рада за нього, — вичавила я із себе вдаючи, що мене цікавила ця інформація. Насправді ж думала лише про одне — під яким приводом краще покинути свято. З кожною секундою перебувати на ньому ставало все важче. Колеги добряче випили й переходили до більш гамірного і розкутого святкування. Я ж зі своїм похмурим настроєм, абсолютно не вписувалася в цю атмосферу.

— Поглянь, Віро, дівчата не соромляться самі до нього підходити, — промовила подруга змовницьким тоном, схилившись до мого обличчя. — Он Наталка з пологового відділення, мало не на шию йому вішається, намагаючись звабити. А красунчик тебе вподобав і очей не відводить. Ех, ти втрачаєш такий шанс…

— Годі, Ангеліно, — різко обірвала я дівчину, навіть не поглянувши в бік столу, за яким сиділи колеги з хірургічного відділення. Пронизавши подругу роздратованим поглядом, відчувала як від її настирливості тіло напружилося, а щоки спалахнули жаром. — Мені байдуже на нього. Що незрозумілого? 

Як же мене дратувало, що останнім часом люди з мого близького оточення постійно намагалися нав’язувати мені, що я маю робити. Кожен вважав своїм обов’язком відкрити мені очі на те, що не дивлячись ні на що, я мала жити повноцінним життям. Ніби ці пусті балачки могли бодай якось вплинути на мене і мій внутрішній стан.

— Віро, я не мала на увазі нічого такого. Лише заохочувала тебе до танцю і спілкування з симпатичним хлопцем, — знітившись промовила подруга, окинувши мене розгубленим поглядом. 

— Мені це нецікаво, — відказала я набурмосено, намагаючись придушити в собі роздратування, що кипіло через край. — Нормально ж тебе попросила — облиш мене.

Ображено підтиснувши губи, дівчина зрештою дала мені спокій і пішла на танцмайданчик. Я ж змучено видихнула, прикривши на мить очі. Чесно кажучи, вже за кілька хвилин охолола, й картала себе за надмірну імпульсивність і грубість щодо Ангеліни. Вона була хорошою дівчиною, й швидше за все хотіла як краще. Проте, мене вже всі дістали зі своєю непотрібною турботою… Я просто бажала, щоб дали мені спокій. Невже, це так багато?

— Віро, можна тебе запросити? — раптом почула збоку знайомий баритон, приречено усвідомивши, що моя бажана самотність тривала недовго. Обернувшись, помітила свого друга дитинства, що працював у нашій лікарні водієм швидкої. 

— Олеже, ти ж знаєш, я не…

— Один танець, Вір, — швидко обірвав мене хлопець, з благанням заглядаючи в очі.

Олегові дуже не щастило з дівчатами. Після численних болючих відмов, він взагалі боявся вже до них підходити. Представниць прекрасної статі відштовхувало вкрите жахливими гнійними прищами обличчя хлопця. Та й надміру каплавухі вуха теж не додавали йому шарму. На жаль, в сучасному світі ніхто не звертав увагу на добре серце юнака. Мабуть, саме тому я пожаліла друга і не відмовила йому. Сподівалася таким чином додати Олегу бодай трохи впевненості у собі. Хоча танцювати — це було останнє, чого б я хотіла в цей момент. 

— Я сьогодні їздив в гості до своїх, — першим розпочав розмову друг, легенько обійнявши мене за талію. — Бачив у дворі твого тата з Андрійком. Він катав його на гойдалці.

— Ага. Батьки забрали онука на цілий день, створивши всі умови, щоб я встигла добре підготуватися до корпоративу. На їхню думку, відвідування подібних заходів корисне для мене. 

— Я згоден з ними. До речі, ти сьогодні неймовірно гарна, — зробив комплімент хлопець, не приховуючи захоплення в погляді. — Ця сукня і зачіска дуже тобі личать.

— Дякую, — відповіла скупо. Вже давно подібні висловлювання не зачіпали в мені абсолютно нічого. Варто було усвідомити, що людська краса жодним чином не пов’язана зі щастям, і я перестала її цінувати. Як в собі, так і в інших. 

— Віро, я радий, що ти прийшла на свято. Щоб не сталося — життя продовжується. 

— І ти туди ж… — я важко видихнула, приречено закотивши очі. — Схоже, ти не просто бачив мого батька, а ще й встиг з ним поспілкуватися.