11. Магія в серці

Щось мокре і холодне ковзнуло по моїй щоці, пробуджуючи мене з глибини забуття. Спочатку це був легкий дотик, потім знову і знову, ніби хтось намагався повернути мене до реальності. Я хотіла відмахнутися, але м'язи не слухалися, наче й досі були в полоні сну.

А коли відкрила очі, то побачила свого мула, який облизував мені обличчя. Напевно, так він намагався мене розбудити. А коли побачив, що я нарешті прийшла до тями, то відсторонився і, наче нічого не сталося, почав скубти траву неподалік. Я повільно присіла, потираючи скроні, і оглянулася довкола, намагаючись зрозуміти, що відбулося.

Невелика ковдра, на якій я спала, тепер валялася далеко від мене, приблизно за двадцять метрів. Довкола мене постала картина, що безмовно описувала мій нічний сон. Трава навколо була вкрита обвугленими плямами, деякі з яких усе ще диміли, нагадуючи про інтенсивне полум'я, яке пронеслося тут.

Земля в деяких місцях була розірвана на шматки. Величезні, рвані рани глибокими борознами розходилися в різні сторони, наче невідомі сили рвали із неї саму сутність. Це було схоже на нерівномірний візерунок, залишений велетенським плугом, що протягнули по полю. Були місця, де земля була зсунута, як після потужного землетрусу, і грудки ґрунту темніли від вологи, відкриваючи новий шар під поверхнею.

"Це що, все я?" — шепіт цей вирвався з мене, коли оглядала картину руйнувань. Все, що я бачила перед собою, було наслідком потужного витоку магії, що вийшла з-під контролю, лишаючи по собі хаос і непередбачувані зміни.

Хвиля невимовного остраху прокотилася по мені, стискуючи серце в крижаних обіймах. Я уявила, як це все могло виглядати, якби сталося в затишному поселенні хобітів. Місце, де раніше юрбою бігали радісні маленькі діточки, а в повітрі витала гармонія, занурившись у звуки дитячого сміху і спокійного життя.

Згадуючи зелені пагорби, я раптом зрозуміла, чому хобіти так квапливо намагалися мене спровадити. Їх ранкове прощання тепер здавалося мені не просто ввічливим, а швидше викликаним тривогою за свій дім. Я була для них не просто гостем, а потенційною загрозою.

Я не мала ні найменшої гадки, якими могли б бути наслідки мого перебування серед них. І тепер, усвідомлюючи це, мені ставало ще важче. Навіть одна випадкова ніч, така, як ця, могла змінити їхні мирні будні на хаос і небезпеку.

Ці думки проникали в мене, викликаючи глибоке почуття провини. Чи була я тією, хто приніс би з собою бурю? Відповіді не мала, і моя стурбованість зростала, наповнювала мене тягарем відповідальності.

Я почала збирати свої розкидані по лугу речі. На щастя, нічого з того, що мала з собою, не постраждало. Хіба що дещо забруднилося, та й усе. Найдивніше було те, що мій мул поводився так, ніби нічого не сталося. Він мирно скубав травичку, занурившись у свою звичну рутину, наче ця ніч була звичайнісінькою.

Я підійшла до нього й з вдячністю обійняла. Він тихо пирхнув у відповідь, і його тепле дихання наче підтримувало мене, нагадало, що в цьому дикому світі я не одна.

Закінчивши зі зборами, я вирушила далі в дорогу. Ми неспішно йшли, мул і я, причому моя свідомість була зайнята роздумами про те, чи варто мені в майбутньому шукати прихисток у містах на нічліг. Було важко передбачити, чи не повториться щось подібне зі мною знову.

Ще одну ніч я зустріла просто неба. Цього разу мене не відвідав хобіт Веселун, і через це залишилося багато запитань, на які я так і не отримала відповідей. Моя голова була переповнена думками про те, що він міг би мені розповісти, якби прийшов.

Натомість мені наснився сон про навчання на далекій землі. Я знову сиділа в аудиторії, де наш професор читав лекцію, таку нудну, що здавалося, вона триває вічно. Я задумалася про те, наскільки ці знання були для мене непотрібними, і намагаючись втекти від реальності, вмудрилася заснути у власному сні.

Коли прокинулася, на диво, я почувалася сповненою сил і бадьорості, як наче цей дивний сон мав терапевтичний ефект. Сонце вже височіло на небосхилі, і мул, відданий супутник, як завжди мирно щипав травичку неподалік.

Моя подорож безкрайнім степом тривала вже третій день. Я продовжувала свій шлях, неспішно їдучи на мулі, і думки поверталися до незабутнього сну з маленьким хобітом. Він навчив мене збирати невеличкі сфери, що належали різним стихіям.

Захоплена спогадами, я вирішила спробувати відтворити їх в реальності. Зосередилася, намагаючись згадати відчуття зі сну, і уявила одну з цих сфер у своїй долоні. Несподівано, маленька куля зеленого світла з’явилася в моїй руці, вона мерехтіла і випромінювала тепле сяйво.

Мул, мабуть, відчув зміни, покосився на мене поглядом, коротко фиркнув, але не зупинив свій неспішний крок. Він неначе припускав, що такі явища стануть частиною нашої повсякденності.

Поступово я зосереджувалася на стихійних сферах, які легко підкорялася моїй волі. Та коли перейшла до сили хаосу й випустила трохи хаотичної енергії, простір навколо завібрував, сповнюючи повітря відчуттям якоїсь тривоги й неправильності. Це було так, наче сам навколишній світ зупинився на мить, спантеличений тією енергією, яку я випустила на волю.

Остерігаючись наслідків, я швидко відкликала силу. Мул знову кинув на мене незадоволений погляд і фиркнув, ніби висловлюючи свою думку щодо моїх дій.

Решту дороги я провела в роздумах, періодично формуючи на своїй руці різні стихійні сфери. До сили хаосу більше не зверталася, відчуваючи потребу в обережності. Моя голова була переповнена запитаннями про те, що саме зробив мій симбіонт. Чому він створив той кристал, і як той взагалі опинився в нього. Ці запитання роїлися в моїй свідомості, і я надіялась, що сьогодні у сні зустріну хобіта-веселуна, щоб знайти відповіді на свої думки.