10. Пастораль Хаосу

Неспішна дорога то піднімалася вгору, то спускалася вниз, приховуючи свої вигини серед пагорбів і лугів. Мул ступав впевнено, його кроки були рівномірні і спокійні, мов течія річки, а пейзажі навколо поступово змінювалися, розгортаючись у дивовижні картини природи.

День був ясним, і я милувалася мальовничими обрисами довколишніх пагорбів, що вкривалися ніжною зеленню весни. Сонце лагідно пригрівало, додаючи відчуття затишку, а легкий вітерець приносив аромат квітучих трав і далеких соснових лісів. Тут і там крутилися в небі хижі птахи, уважно вишукуючи здобич серед безкрайніх просторів.

Що кілька годин ми робили невеликі привали, де я знімала вантаж зі спини мула, даючи йому відпочити і пощипати свіжу травичку. Я теж сідала на траву, насолоджуючись перепочинком і перекусом. У такі моменти тиша навколо здавалася безмежною, лише часом порушувана звуками природи — голосами далеких пташок або шелестом вітру в кронах поодиноких дерев.

Коли сонце почало схилятися до горизонту, ми зупинилися на ночівлю. Я обрала невеликий вигін серед луків, де трава м'яко встеляла землю, а поблизу журчала невелика річечка.

Розклавши вогнище, я зварила просту вечерю з припасів, що мені в дорогу дали турботливі хобіти. Вогонь зігрівав і окреслював навколишній простір золотистим світлом, створюючи острівець затишку в цій величезній ночі. Мул теж відпочивав поруч, задоволено пирхаючи та пощипуючи траву.

Я розгорнула ковдру і вмостилася під відкритим небом, спостерігаючи, як зірки одна за одною з'являються на ньому. Їхнє холодне мерехтіння здавалося чаруючим. Під співи цвіркунів і шепіт вітру у високих травах я поступово засинала.

Сон

“Привіт, мамо”, — вигукнув хлопчик-хобіт, підбігаючи до мене з невгамовним ентузіазмом. Його очі світилися радістю і захопленням.

Я відчула, що сплю й знову не контролюю перебіг сну, стежу за всім, що відбувається, ніби збоку, як стороння спостерігачка. Це було дивне відчуття — відчувати себе і водночас бути лише глядачкою в цьому сні.

 “Я чекав на тебе! Дивись, що я навчився завдяки татовій книжці!” — сказав він, вказуючи на книгу з великим написом "Книга заклинань мага Хаосу", залишену Глюком.

Як штучний інтелект, що живе у моєму симбіонті, хлопчик мав доступ до алгоритмів і знань, залишених для нього. Зосередивши свою увагу, він показав, як працює магія у цьому світі сновидінь. На його долоні з’явилася фіолетова димчаста сфера — проекція магії Хаосу, яку я вже бачила у своєму відображенні у дзеркалі.

Сфера почала плавно розділятися на шість інших, кожна з яких сяяла своїм унікальним кольором, символізуючи різні стихії: червону, синю, зелену, жовту, білу та чорну.

Я спостерігала з захопленням, як фіолетова сфера розкладалася, даючи місце новій силі стихій. Ці сфери оберталися, демонструючи силу, яка була мені доступна лише у снах.

Я спробувала повторити створене моїм симбіонтом магічне дійство. Магія, що текла через нього, закликала мене до взаємодії. І я, рухаючись ніби на автопілоті, спробувала наслідувати технологію створення цих стихійних сфер.

Це виявилося складніше, ніж здавалося на перший погляд. Не зважаючи на те, що я відчувала зв'язок зі своїм симбіонтом, управління енергіями стихій вимагало зосередженості й внутрішнього балансу. Перші спроби були невдалими, але відчуття магічної сили, що переповнювала мій симбіонт, надихало на нові зусилля.

Маленький хлопчик, спостерігаючи за моїми успіхами, виявив задоволення від моїх зусиль і, переконавшись, що я вже здатна створити їх самостійно, приступив до демонстрації чогось зовсім нового і на перший погляд захопливого.

Він підняв свою ліву руку, і над нею раптом почала формуватися велична, лякаюча своєю красою сфера Хаосу. Вся галявина навколо нас засвітилася відблисками її магії. Блискавки прорізали повітря, залишаючи за собою фіолетовий дим, що розвіювався в різні боки. Повітря загуділо від напруги енергії, сконцентрованої в руці хлопчика.

Потім він розпочав складний процес розділення цієї потужної сфери хаотичної енергії на компоненти різних стихій. Повільно і зосереджено він почав виділяти з сфери окремі потоки енергії, надаючи їм форму.

Спершу з'явилася яскрава червона сфера, що пульсувала гарячою енергією вогню, наповнюючи атмосферу теплом. Далі з хаотичної сфери, наче водоспад, випливла синя сфера. Вона виблискувала від світла, сповнена спокою і сили води, і наче текла в безперервному русі.

Наступною з хаосу з'явилася зелена сфера, наповнена життєдайним світлом і енергією природи. Її ніжне сяйво принесло аромат свіжої зелені й запах трави.

Одразу за нею виникла жовта сфера, що випромінювала магію повітря, легку й невловиму. Вітер піднявся, граючи з листям, яке вихором закружляло навколо нас.

Біла сфера, що була наступною, наповнила простір чистотою і ясністю магії світла. Її сяйво було м'яким, але потужним, розганяючи залишки фіолетового диму.

І наостанок з'явилася чорна сфера, уособлення сили Темряви. Вона була тяжкою, стійкою, і всепоглинаючою. Фіолетова сфера, що втілювала магію Хаосу, розсіялася, відкриваючи на своєму місці сфери з чистих елементів.

Але магічне дійство на цьому не завершилося. Хлопчик зосередив всю свою увагу на сферах, що плавали в повітрі, і почав стискати їх у маленькі кристали. З кожним його рухом ці кристали здавалися все більш концентрованими, випромінюючи дедалі сильнішу енергію.