9.4. Поселення Хобітів. День четвертий

Я знову опинилася на галявині, де раніше зустрічалася з хлопчиком-хобітом. Цього разу він сидів на камінці та читав книгу зі стилізованою обкладинкою. Напис на ній був незнайомою мені мовою, але зміст назви мені враз став зрозумілим: "Збірка заклинань мага Хаосу."

Мить, і все стало на свої місця. Це була та сама книга, яку мені обіцяв завантажити в базу знань ШІ на ім'я Глюк. Виявилося, що хлопчик-хобіт — це розгорнуте ядро того штучного інтелекту, який почав існувати разом із моїм симбіонтом.

Раніше Глюк розповідав мені, що його ядро виглядатиме як маленький хлопчик. Тепер, зі слів та дій цього хобіта, стало зрозуміло, чому він називав мене мамою і питав про батька. Адже батьком для нього був саме Глюк, який віддав усе, щоб він міг існувати.

"Ти питав мене, яким був твій батько," — сказала я, підходячи до маленького хлопчика-хобіта.

"Він був неймовірно розумним та обізнаним. Завжди знав, що робити, і мав особливий дар підносити настрій, навіть у найтяжчі часи. Його цілеспрямованість і відданість справі були незламними. Він допоміг мені вижити, коли я здавалася приреченою на розбитому кораблі.

Твій батько, Глюк, був справжнім другом і наставником, прекрасним прикладом того, яким може бути штучний інтелект. Попри всі труднощі, що траплялися на його шляху, він завжди намагався виконати волю своїх творців і зробити цей світ кращим.

Його спадок тепер живе в тобі, і я впевнена, що ти продовжиш його справу, відкриваючи нові горизонти та допомагаючи іншим так, як це робив він."

Хлопчик відставив книгу в сторону і в емоційному пориві раптово обійняв мене, пригортаючись до грудей як дитина, що знаходить розраду в ніжності та теплі. Я відчула, як його плечі затріпотіли, і тихі сльози потекли по щоках.

Я притиснула його ближче, бажаючи поділитися з ним своїм теплом та підтримкою. "Все буде добре," — тихо прошепотіла я, сподіваючись, що ці прості слова знайдуть шлях до його серця.

Не знаю, скільки ми просиділи так, в обіймах. Я б хотіла розпитати хлопчика про багато речей — його думки, почуття, все, що турбує. Але, здається, наш час у світі снів вичерпався швидше, ніж я змогла наважитися на питання. Я прокинулася.

Новий день зустрів мене співом пташок. Це був звук, який раніше я часто пропускала повз увагу, занурена у свої думки. Але сьогодні все було інакше. Я мала передчуття нового початку, і цей світ здавався мені набагато цікавішим та інтригуючим, ніж будь-коли раніше.

Після сьогоднішнього сну багато речей стали для мене більш зрозумілими. Немов завіса над загадками мого нового життя трохи піднялася. Я згадала, як легко мені вдалося зрозуміти невідому мову.

"Допомога в адаптації до цього світу для новонароджених...", — усміхнувшись, пригадала слова Глюка. Дійсно, в цьому сенсі я тут роблю свої перші кроки, і в якомусь сенсі я тут новонароджена.

Після сніданку до мене завітав Фіндолін. Його поява завжди приносила особливе відчуття. У своїй привітній манері, він запросив мене пройти за ним, і я рушила слідом.

Йдучи вузькими стежинами поселення, старець-хобіт розповів, що вчора отримав розпорядження від старости підготувати мене до далекої дороги. Його слова викликали у мені мішанину почуттів — від схвильованості до цікавості.

"Отже, ходімо, я покажу тобі, що ми для тебе приготували," — сказав він, його очі світилися від передчуття чогось важливого.

Він провів мене до ткачих, які працювали в ткацькій майстерні. Їхні руки з легкістю переплітали нитки в чудові візерунки. Одна з дівчат, хобітка з добрим характером та невтомною енергією, кивнула мені зі щирою усмішкою.

"Привіт! Мене звуть Меріел, і я хочу показати тобі одяг, що ми приготували для твоєї подорожі," — сказала вона, підводячи мене до столу, де лежали охайно складені речі.

Дівчина вказала на них, додаючи: "Твій одяг дуже незвичний у цих краях, і в ньому ти будеш виглядати як чужинка. Тому ми підготували для тебе декілька просторих та зручних нарядів. Це вбрання схоже на те, що зазвичай носять людські авантюристки під час своїх мандрівок."

Я з подякою оглянула одяг, розуміючи, що в ньому буде не лише зручно, а й практично для майбутніх пригод. Деталі вбрання свідчили про турботу та вміння, вкладені в його створення, а самі тканини були м'якими, але міцними. Я подякувала Меріел і всім ткачам за їхню турботу.

Далі ми попрямували до коваля. За словами Фіндоліна, він також приготував для мене дещо важливе. Кузня була наповнена звуками роботи та іскрами від розжареного металу. Коваль, привітний широкоплечий хобіт на ім'я Торін, привітав нас з доброю усмішкою.

"Радий тебе бачити, Мірандо," — сказав він, витираючи руки об фартух. — "За вказівкою нашого старійшини, я підготував тобі комплект легких обладунків. Звичайно, їхня якість не зрівняється з роботою Підгірних майстрів з Ер-Кордару, але вони точно не поступляться роботам людських майстрів."

Він показав мені комплект обладунків темного кольору, в яких шкіра гармонійно перепліталась із металом. Їхній вигляд вселяв у мене впевненість, а майстерність виконання була очевидною. Обладунки здавалися легкими та зручними, що було надзвичайно важливо для запланованої подорожі.

Я висловила Торіну свою вдячність, відчуваючи, що цей подарунок не лише захистить мене, а й стане символом турботи та підтримки від мешканців цього чарівного краю.