7. Ось він, космос

Я сіла в крісло пілота, і раптом півсфера кімнати зникла, показавши мені застарілі від часу нутрощі величезного ангара, в якому стояв корабель. Простягнувши руку, торкнулася краю півсфери, яка якимось чином показувала все, що знаходиться ззовні корабля. Я знайшла для себе пояснення в тому, що це був великий дисплей, який показував зображення з датчиків, і впевнена, що це припущення не далеке від істини.

Переді мною висвітився текст: "Пілот на кораблі відсутній, керування здійснюватиме ШІ 'Глюк' №11430100009. Ви даєте дозвіл на управління кораблем ШІ 'Глюк' №11430100009? ТАК - НІ." Я натискаю "ТАК", потім з'являється інший напис: "ШІ 'Глюк' №11430100009 запитує дозвіл на політ. Політ дозволити ТАК - НІ." Я знову натискаю "ТАК".

Кораблем проходить невелика вібрація, і він починає плавно випливати з ангара.

Мені відкрився вид на напівзруйновану планету, навколо якої кружляли величезні уламки, а ми були на супутнику і дивилися на все нібито з орбіти. — Що тут сталося? — запитала я у Глюка. — Чергова сонячна система, яку майже зруйнувала давня війна. — Ти вже проклав маршрут? — Ні, але на той час, коли ми вилетимо за межі гравітації планети, маршрут буде прокладено.

Корабель почав поступово прискорюватися, планета віддалятися, і скоро перед моїм поглядом постала чергова табличка з текстом: "ШІ 'Глюк' №11430100009 запитує дозволу на гіперперехід у систему Z0982340987SDW. Дозволити перехід ТАК - НІ." Я натискаю "ТАК".

Гіперперехід виявився оманливо нудним. Я очікувала чогось більшого, але, як виявилося, даремно. Лише мерехтіння зірок, що повільно наближаються до нас. Видовище, яке спочатку зачаровувало, набридло мені через 5 хвилин.

І тут мене відпустило. Весь цей час я була нібито зведена пружина: стільки всього сталося, а я навіть не знаю, скільки часу минуло відтоді, як я покинула Землю. Це питання я поставила Глюку. Він відповів, що минуло рівно 28 днів 21 година і 41 хвилина за земним часом. — Як так? Чому так багато? — 22 дні проходила операція з корекції ДНК, весь інший час ти провела навчаючись у капсулі.

Майже місяць як покинула Землю, жах. Чи подали мене вже в розшук, чи списали як нещасний випадок? Хоча, скоріше за все, я буду безвісти зниклою. Буде мені морока, коли повернуся. Ой, так я ж зовнішність змінила. Як мені довести, що Я — це Я, хоча і схожа на себе колишню, але не повністю? Ай, якось впораюся, головне, щоб батьки визнали мене. Як там вони? Я вже півроку додому не приїжджала. Збиралася якраз на літніх канікулах приїхати, картоплю садити. Досі не розумію, навіщо щороку так багато саджаємо: однаково половину віддаємо родичам, іншу друзям, а ще частину просто на кавуни міняємо. Хоча так, на кавуни поміняти можна! Люблю я їх.

У рубці управління пролунав тривожний сигнал, до виходу з гіперпростору залишилося 5 хвилин, і пішов відлік часу. Через 5 хвилин пролунав сигнал тривоги, півсфера дисплея забарвилася в червоний колір і висвітилася різними графіками, знаками та круговими діаграмами, в яких я нічого не розуміла. Лише невеликий 3D-силует корабля був мені знайомий. І весь він від самого початку зелений почав вкриватися червоними секторами, які за невеликий проміжок часу знову ставали зеленими, і кожне таке покриття супроводжувалося бездушним голосом Глюка: "Пошкоджено емітери щита з правого борту, проводжу заміну", "перегрів кормових емітерів щита" та інші, інші, інші.

Я відвела погляд від приладових панелей і жахнулася: ми перебували в якійсь пиловій хмарі з великою кількістю кам'яних уламків різних розмірів. Наш кораблик крутився між ними, уникаючи великих і стикаючись з дрібними. Напевно, таке нагромадження каменів називають астероїдним полем, але воно було дуже щільне. І всі кам'яні уламки постійно рухалися, стикаючись один з одним, розколюючись і міняючи свій вектор руху. У мене серце завмерло, коли прямо перед нами один астероїд розколовся на безліч частин, і одна з них з великою швидкістю понеслася на нас. Пролунав голос Глюка: "Переводжу всю енергію на носовий щит."

Зіткнення. Корабель не розбився, зіткнувшись із цією брилою. Але нас відкинуло від неї, як тенісний м'ячик, і понесло в протилежний бік, ближче до іншого астероїда. Мене різко смикнуло і втиснуло в крісло пілота, Глюк зробив немислимий для мене віраж і відхилився від зіткнення з іншим астероїдом.

На табло висвітився запит від Глюка: "Прошу дозвіл на вимкнення гравітаційних компенсаторів корабля", з докладним описом, чим мені це загрожує. Одним словом, усі перевантаження під час здійснення маневрів гасилися гравітаційним компенсатором. Але також сам компенсатор знижує маневреність корабля мало не вдвічі, і є ймовірність, що, відключивши його, я втрачу свідомість, або ще гірше — мене розчавлять перевантаження. А якщо цього не зробити, астероїдне поле нас зітре в порошок.

Трохи повагавшись, я сказала: — дозволяю знизити потужність компенсаторів на 50%.

Далі почалося миготіння: мене то втискало в крісло, то ремені, які фіксували в ньому, вминалися в тіло. Голова пішла обертом, верх змінювався з низом і навпаки. Відстежувати приладову панель і мініатюрний 3D-макет корабля, який уже майже весь став червоним, а в якихось місцях і темно-червоним, не було сил. Я не встигала усвідомлювати події, що відбуваються. У якийсь момент мою голову вкрив шолом скафандра, я тільки й змогла усвідомити, що сталася розгерметизація корабля. Ще якийсь час корабель смикало то вгору, то вниз, і я втратила свідомість.

Прийшла до тями від нав'язливого дзвону у вухах, відчуття було таке, ніби хтось тримає будильник прямо біля вуха. Захотілося відмахнутися, але біль, якого я зазнала в тілі після подібної спроби, змусив різко прийти до тями. Голова просто розколювалася, вже вкотре за цей місяць. Усе тіло боліло, ніби мене пів дня били палицями. Розплющую очі і кажу: — Глюк, прибери цей неприємний дзвін, я вже прийшла до тями. Тим часом почала оглядатися: сиджу так само в кріслі пілота, півсфера монітора в кількох місцях увігнута всередину, з тих місць розходяться тріщини по всій півсфері, сама півсфера активна десь на 30%. Але те, що я побачила, мене потішило: ми були вже не в астероїдному полі, а за його межами. Поле з того місця, де ми перебуваємо, було схоже на пилову хмару з напівзруйнованою планетою в самому центрі.