6. У кораблі

Я нарешті в кораблі, і мені все тут було цікаво. Це ж космічний корабель, СПРАВЖНІЙ. Але я була розчарована! Простору в ньому виявилося дуже мало. Медсекція, невеликий тамбур, який через непорозуміння названо "кухнею". А також рубка управління кораблем у вигляді півсфери з кріслом посередині. Я уявляла собі крісло пілота, купу всіляких моніторів з різними кнопками і корабельний штурвал. Але тут було лише крісло в порожній сферичній кімнаті. Суцільне розчарування!

Коли я все тут оглянула, то вирішила запитати у Глюка: "Як я цим буду керувати?"

На що отримала вельми вичерпну відповідь: "Ні, не будеш, бо ти не маєш нейромережі і хоча б найпростішого поняття про пілотування космічних кораблів."

— Ну, то встанови мені нейромережу, завантаж необхідні бази знань, я все вивчу, здам на сертифікат і полетимо звідси!

— По-перше, в цьому немає потреби. По-друге, на базі немає нейромереж і навчальних програм для пілотів.

— Навіть так... Але корабель без пілота ж не зможе здійснити гіперперехід.

— Я зроблю розрахунки переходу, а ти даси дозвіл на сам перехід. Проблеми немає.

— Ясно. Чи є щось на цій базі, що я можу використати зараз і залишити собі після прильоту на Землю?

— Так, це універсальний легкий скафандр, наручний ескін, нанітний асемблер. Якщо сказати умовно, це просто принтер, який може друкувати наніти, але керувати ними без нейромережі ти не зможеш. І найцінніше — інкубаційна камера для вирощування симбіонтів!

— А це що таке?

— Єдина розробка наших учених, яка не знищилася часом, і ти зможеш нею користуватися, але не без моєї допомоги.

— І що корисного в тому для мене?

— Ти розумієш, хто такі симбіонти?

— Не дуже.

— Це штучна жива істота, створена, щоб допомагати носію в різних життєвих ситуаціях.

— Це щось на зразок ручної собаки?

— Ні, вона впроваджується в організм людини, посилюючи його!

— Жах… А що саме в ньому корисного для мене? Типу, впровадиш мені такого ось паразита, тобто симбіонта, і я стану дуже швидкою, сильною і розумною?

— Ні, зовсім не так. Вчений, який займався цією розробкою, планував симбіонтів у різних напрямах, але не створив їх, просто не встиг. Симбіонт, який він розробив, впроваджується в мозок носія і створює в ньому додатковий відділ, що мав допомогти дітям швидше навчатися, засвоювати отриману інформацію та взаємодіяти з пристроями в обмеженому обсязі, адже нейромережу дітям ставили лише після досягнення 12 років.

— Цікаво... Так, я розумію, це для дітей. А сертифікацію технологія пройшла?

— Ні.

— Але ти мені її пропонуєш?

— Ні, навіть навпаки. Але це дійсно все, що ти можеш використовувати на цій станції. Більше нічого немає!

Брехати Глюк не здатний, це я знаю. Шкода, що на базі немає нічого цікавого. "Знаєш, Глюк, візьми це все. Думаю, воно мені на Землі може знадобитися. І до речі, коли вилітаємо?"

— Я занурю все перераховане в корабель, а ти одягни скафандр, і вилітаємо.

Щоб надягти захисне спорядження, іменоване "скафандр", довелося повністю роздягнутися. Я запитала у Глюка, як він мені зробив операцію з виправлення ДНК, навіть не знявши з мене одяг. Отримала відповідь, що все робилося в спеціальній капсулі за допомогою нанітів.

Скафандр був вельми незвичним. Навіть не розумію, як пояснити. В моєму розумінні це мало бути громіздке і масивне спорядження, здатне витримати космічний вакуум. А цей був обтислим до тіла костюмом, дуже схожим на водолазний, але доки я його не вдягнула, то нагадував якийсь мішок з рукавами. Але варто було його одягнути, як він одразу ж підігнався впритул до моєї фігури. У ньому було дуже комфортно, він не обмежував рухів, але шолом, що розклався і потім заховався в комірі, мене дуже здивував. За словами Глюка, під час розгерметизації корабля він здатен миттєво покрити захисним шоломом голову.