Епілог. Продовження

— Дівчинко, я дуже хотів би залишитися й допомогти тобі.

Арсолен сидів навпроти Олівії, поклавши руки на ціпок.

— Але я не тільки твій дядько. Я ще й дядько Сілії. А доступ до сілдрійських технологій значно полегшить мені роботу.

Олівія усміхнулася.

— Я знала, що ти це скажеш.

— Тому я з тобою не прощаюся.

Він підвівся.

— Ми повертаємося до Сільдри. Основна робота зараз буде в Аркендорі.

Сілія кивнула.

— Там уже почали готувати лабораторії.

Філ, який до цього мовчки стояв біля дверей, раптом зробив крок уперед.

— Учителю Арсолене?

Старий озирнувся.

— Так?

Філ набрав повітря.

— Ви не могли б дозволити мені поїхати з вами?

Арсолен здивовано підняв брови.

— Навіщо?

— Я хочу вчитися.

Хлопець нервово потер долоню.

— Я знаю, що ви працюєте з артефактами. І знаю, що ви навчали Дарена в Сільдрі… Ну, майже. І тепер, коли магія повернулася, я хочу зрозуміти, як усе це працює.

Арсолен довго дивився на нього.

Потім усміхнувся.

— Добре.

— Справді?

— Справді. Але попереджаю: навчання зі мною не буде легким.

— Я не боюся.

— Це ти зараз так думаєш.

Позаду пролунав голос Ріка:

— А я теж хочу.

Усі озирнулися.

— Чого? — перепитав Арсолен.

— Бути вашим учнем.

— Ти?

— Я.

Рік схрестив руки на грудях.

— Оці приколи з Лорвеном мені зовсім не сподобалися. Якщо вже магія повернулася, треба розібратися, що і як працює.

Арсолен подивився на нього, потім на Філа.

— Добре.

Вілара, яка стояла біля вікна, раптом відвернулася.

Рік одразу це помітив.

— Це чого ти насупилася?

— Я не насупилася. Але міг і попередити

— Про що?

— Перш ніж напрошуватися в Сілдру. — Вілара нарешті повернулася до нього.

— А чого тебе питати? — Рік розгублено моргнув. — Ти ж їдеш зі мною.

Він кілька секунд дивився на неї. А потім усміхнувся.

Вілара закотила очі. Але теж усміхнулася.

***
 

Повернувшись до Трівана, Мальрік майже одразу зрозумів, наскільки великою була проблема.

Аурель змінився за кілька днів.

Старі системи, які століттями працювали завдяки лорвенітовим артефактам, почали давати збій. Частина механізмів просто перестала працювати. Інші поводилися непередбачувано.

Люди боялися.

І найгірше було те, що ніхто не знав, що робити.

Мальрік стояв біля вікна свого кабінету й дивився на місто.

Двісті років Аурель користувався магією Лорвена.

Пожирав її.

Перетворював на ресурс, не замислюючись про те, що відбувається із самим потоком.

А тепер магія повернулася.

І виявилося, що Аурель не знає про неї майже нічого.

Перед його очима раптом постала Сілія — зі своїм вічним блокнотом, розсипаними кресленнями й тією неймовірною швидкістю, з якою вона намагалася зрозуміти новий світ.

Мальрік усміхнувся.

Якщо навіть вона, маючи доступ до сільдрійських знань і технологій, змушена була вчитися заново, то що вже говорити про інших?

Він повернувся до столу.

— Нам потрібен університет.

Радник здивовано підняв голову.

— Університет?

— Магічний. Спільний.

— Для кого?

— Для всіх.

Мальрік відклав перо.

— Аурель, Сільдра й Лорвен більше не можуть існувати окремо в цьому питанні. Ми повинні навчитися користуватися магією разом. Відновити старі знання. Навчити нові покоління. Досліджувати артефакти. І найголовніше — не повторити того, що вже сталося.

Радник мовчав.

— Запросіть учених із Сільдри, — продовжив Мальрік. — І Лорвена. Потрібні всі, хто знає хоча б щось про магію.

Він замислився.

— Схоже, нам доведеться вперше за двісті років не забирати знання в інших, а вчитися.