Глава 22. Магія повертається

Олівія прийшла до тями не відразу. Спочатку відчула холод кам’яної підлоги під долонями, потім важкість у всьому тілі й дивне, майже невловиме гудіння, яке більше не лякало. Воно просто було — тихе, рівне, живе. Вона розплющила очі й кілька секунд дивилася на знайомі обриси печери, на людей, що схилилися над нею, на слабке світло смолоскипів, яке тремтіло на нерівних стінах.

— Вона прийшла до тями, — видихнув Дерен.

— Я бачу, — озвалася Вілара, присідаючи поруч. — Олівіє?

— Я тут.

Голос прозвучав хрипко, але впевнено. Олівія повільно підвелася, сперлася спиною об камінь і на мить заплющила очі. Усередині було незвично порожньо. Ніби з неї витягли щось величезне, до чого вона встигла звикнути за останні дні, а потім залишили лише відлуння.

— Що сталося? — запитала Сілія.

Олівія подивилася на неї, а тоді перевела погляд на інших.

— Темряви більше немає. Принаймні тієї, яку ми бачили.

У печері запала тиша.

— Але це не означає, що все повернеться так, як було, — продовжила вона. — Магія знову вільна. Потік більше не скутий печаттю Алекса. І тепер нам доведеться вчитися жити з цим заново.

Арсолен насупився.

— Заново?

— Так. Я не відчуваю її так, як раніше. Вона є, але тепер вона інша. Вільна. І, схоже, ніхто з нас не знає, як саме вона поводитиметься.

Сілія вже відкрила свій блокнот.

— Тобто всі артефакти доведеться переналаштовувати?

— Думаю, більшість.

Арсолен задумливо потер підборіддя.

— Не всі.

Усі подивилися на нього.

— Старі артефакти працювали не завдяки лорвеніту. Лорвеніт був лише способом утримувати й спрямовувати силу в умовах, коли природний потік був перекритий. Якщо магія знову вільна, давні механізми можуть запрацювати так, як їх задумували спочатку.

Сілія підняла голову.

— А сучасні?

— Ось тут цікавіше, — Арсолен скривився. — Практично все, що створили за останні століття, побудоване навколо лорвеніту. Ми навчилися імітувати те, що колись давала сама магія. Тепер частину винаходів доведеться переробляти. А деякі…

— …можуть узагалі не запрацювати, — закінчила за нього Сілія.

— Саме так.

Вона кивнула, вже щось швидко креслячи в блокноті.

Дерен зазирнув їй через плече.

— Ти зараз серйозно?

— Абсолютно.

— Ми щойно пережили кінець світу.

— Не кінець, — машинально виправила Сілія, не відриваючись від малюнка. — Перебудову магічної системи.

Рік, який до цього сидів біля стіни, повільно потер очі.

— Ага. Звісно. Значно спокійніше.

Сілія навіть не посміхнулася. Вона щось додала до схеми, нахилила голову набік і знову взялася за розрахунки.

Рік потер очі ще раз.

Потім примружився.

— Силіє…

— Мм?

— Ти світлишся.

Олівію ніби струмом пронизало.

— Що?

Сілія підняла голову.

— Я?

— Так.

Рік показав на неї пальцем.

— Ти. Світлишся.

На кілька секунд запала тиша.

Сілія подивилася на свої руки.

— Я нічого не бачу.

— Ну, це вже цікаво, — пробурмотів Дерен.

Арсолен раптом розсміявся.

Не тихо й стримано, як зазвичай, а по-справжньому, так що навіть Вілара здивовано озирнулася на нього.

— Що? — не зрозуміла Сілія.

Старий витер сльозу, що виступила від сміху, й похитав головою.

— Серед нас природний маг.

— Що?!

— Ти бачиш ауру, Ріку? — Арсолен уже ледве стримував посмішку.

Рік знову примружився.

Навколо Сілії справді тремтіло ледь помітне золотаве сяйво. Воно не було схоже на полум’я чи світло від артефакта. Швидше тонкий серпанок, що огортав її постать і рухався разом із нею.

— Тобто я… маг? — Сілія витріщилася на свої руки.

— Схоже на те.

— Але я ніколи…

— Бо магія була скута, — пояснив Арсолен. — А тепер вона повернулася.

Рік раптом завмер.

Його погляд перемістився від Сілії до Мальріка.

— Е-е…

Він нахилив голову.

— Корона Мальріка теж світиться.

Мальрік машинально торкнувся голови.

— Що?

— І… — Рік повільно перевів погляд на Олівію.

Його брови поповзли вгору.

— Ого.

Олівія вже зрозуміла, що зараз буде.

— Що?

— А ти…

Рік потер очі долонею.

— Ти теж сяєш.

— Чудово, — сухо сказала Вілара.

— Ні, ви не розумієте, — Рік розвів руками. — Я бачу ауру кожного з вас! А ще я бачу світло від артефактів. І, здається, навіть камені почали світитися.

Він замовк, подивився кудись убік, потім знову потер очі.

— Як це вимкнути, бляха?

Ніхто не відповів.

Рік різко повернувся до Арсолена.

— Старий, ану пригадуй. Може, ти в курсі, як мені вернути нормальний зір?

Арсолен подивився на нього кілька секунд, а потім усміхнувся.

— Навряд чи тобі вдасться.

— Чому?

— Бо, Ріку, схоже, ти просто нарешті почав бачити.

— Це не смішно, — похмуро відповів Рік.

— А я бачу, — раптом озвався Філ.

Усі повернулися до нього.

Хлопець сидів трохи осторонь, спершись плечем об кам'яну стіну, і з цікавістю розглядав присутніх.

— Що саме? — запитав Дерен.

Філ знизав плечима.

— Мабуть, щось із повітрям. Я теж бачу це сяйво. Ви всі світитеся. Тільки чомусь різними кольорами.

Рік повільно повернув голову до нього.

— Ти теж?

— Ага.

— І ти не втрачаєш зір?

— Поки що ні.

— Ненавиджу вас обох, — пробурмотів Рік.

Сілія нарешті відірвалася від блокнота.

— За моїми розрахунками, усі присутні тут мають неабиякий магічний потенціал.

Вона перегорнула кілька сторінок, де вже з'явилися схеми, цифри й незрозумілі навіть Дерену позначки.

— Близькість до Джерела просто проявила ваші здібності. Ймовірно, вони були у вас завжди, але через печать і загальний стан магічного потоку не могли нормально проявитися.