Глава 21. Стерх

Олівія ще кілька секунд мовчала, дивлячись на Стерха. Навколо них більше не було чорних потоків, не було крижаного холоду Темності, не було того відчуття порожнечі, яке ще зовсім недавно стискало свідомість. Лише світло Джерела, чисте й спокійне, текло крізь безмежний простір, повертаючись до своїх давніх шляхів.

— Це точно все? — нарешті запитала вона.

Стерх не відповів одразу.

Його фіолетовий погляд ковзнув кудись за її спину, туди, де світлові потоки перепліталися між собою, наче величезна жива мережа.

— На жаль, ні.

Олівія насупилася.

— Але Темність знищена.

— Та сутність — так.

Вона відчула, як усередині знову ворухнувся неспокій.

— Що ти маєш на увазі?

Стерх повільно опустив голову.

— Те, що ти сьогодні бачила, не народилося разом із Джерелом. І не було частиною магії від початку.

Олівія мовчки слухала.

— Колись маги зрозуміли, що можуть спрямовувати силу не лише для того, щоб творити, захищати чи змінювати світ навколо себе. Вони почали використовувати її один проти одного. Спочатку — для помсти. Потім — для влади. Для руйнування. Для того, щоб забрати в іншого те, що він не хотів віддавати.

У голосі Стерха не було осуду. Лише втома того, хто пам'ятав занадто багато.

— Магія не зникала від цього. Вона накопичувала наслідки. Кожен такий вчинок залишав у ній слід. Крихітний, майже непомітний. Але слідів ставало дедалі більше. Вони змішувалися, спотворювали потоки, змінювали саму рівновагу Джерела.

Олівія повільно вдихнула.

— І з цих слідів виникла Темність?

— Спочатку — лише енергія. Чужа для самої природи магії. Вона не мала волі, не мала мети. Але з часом її накопичилося стільки, що вона почала змінюватися. Вона сформувалася в сутність.

Стерх зробив паузу.

— І коли вона отримала свідомість, залишилося лише одне бажання.

— Поглинати, — тихо сказала Олівія.

— Усе світле, що є в цьому світі.

Вона опустила погляд.

Тепер вона розуміла, чому Темність не говорила з нею. Чому не намагалася домовитися. Не вимагала влади, не шукала трону, не прагнула помсти.

Їй не було чого хотіти, крім знищення самого світла.

— Тоді ми її знищили?

— Так.

Відповідь пролунала твердо.

Олівія підняла очі.

— Точно?

— Цієї сутності більше немає.

На мить у її грудях стало легше.

Але Стерх продовжив:

— Та це не означає, що те, з чого вона виникла, більше неможливо створити.

Олівія завмерла.

— Печать...

— Печать була не тільки захистом Джерела. Вона стримувала магію від людей, які могли знову використати її так само, як ті, хто колись створив Темність.

Світло навколо них стало трохи яскравішим.

— Сьогодні все змінилося, — продовжив Стерх. — Печать була знята не силою одного правителя. Не кров'ю одного народу. Вона відкрилася лише тоді, коли три кровні лінії, що колись стояли по різні боки війни, об'єдналися в одному прориві.

Олівія згадала Мальріка. Сілію. Себе.

— І це очистило Джерело?

— Значною мірою. Чиста енергія, яка пройшла крізь нього разом зі зняттям Печаті, витіснила те, що залишалося всередині. Те, що ти бачила, більше не має в ньому місця.

Олівія подивилася на безмежне світло.

— Але?

Стерх ледь нахилив голову.

— Але магія не стає чистою назавжди лише тому, що одного разу її очистили.

Вона мовчала.

— Якщо люди знову почнуть використовувати її для того, щоб завдавати шкоди іншим, якщо знову вирішать, що сила дає їм право порушувати рівновагу, темна енергія може виникнути знову.

Олівія відчула холод, але цього разу він ішов не від Темності.

Від усвідомлення.

— І тоді знову з'явиться така сама сутність?

— Не обов'язково така сама. І не обов'язково одразу. Але світ уже одного разу показав, на що здатна магія, коли її використовують проти самої її природи.

Олівія довго дивилася на Стерха.

— Тобто ми не перемогли назавжди.

У його очах промайнуло щось схоже на сумну усмішку.

— Ніхто не може перемогти назавжди те, що народжується з вибору.

Вона опустила погляд.

— Тоді навіщо було знімати Печать?

— Щоб світ знову отримав магію, — відповів Стерх. — Але не щоб хтось отримав право нею володіти.

Він наблизився на крок.

— Алекс це зрозумів. Саме тому він не залишив ключ одному спадкоємцю. Він зробив так, щоб Джерело могло відкритися лише тоді, коли ті, хто колись ворогував, погодяться пройти один шлях разом.

Олівія згадала момент, коли три крові з'єдналися на поверхні Серця.

Тоді вона думала, що вони просто відкривають Печать.

Тепер розуміла: вони довели щось значно важливіше.

Що магія не повинна належати одному.

— Отже, тепер усе залежить від нас?

— Тепер усе залежить від тих, хто житиме після вас.

Олівія повільно підняла голову.

Світло навколо неї більше не здавалося безмежною силою, яку можна було взяти в руки. Воно просто існувало. Рухалося. Дихало.

— Це страшніше, ніж я думала.

— Так.

— Ти міг сказати щось заспокійливе.

— Я міг.

Олівія вперше за весь час усміхнулася.

— Але не сказав.

— Ти вже достатньо доросла, щоб знати правду.

Вона похитала головою, а усмішка стала трохи ширшою.

— Старий хитрий кіт.

— Нарешті згадала.

І на коротку мить між ними знову стало так, як було раніше.

Майже звично.

Майже по-домашньому.

Тільки тепер Олівія вже знала: світ не стане безпечним назавжди.

Але, можливо, безпечним його ніколи й не потрібно було робити.

Йому потрібно було навчитися залишатися живим.