Глава 12. Резонанс тіней

Глава 18. Резонанс тіней

Запах тушкованого м’яса та трав, який ще недавно здавався таким затишним, тепер чомусь душив Олівію. Вона сиділа в найвіддаленішому кутку сховку, де тіні були найгустішими, і спостерігала за центром кімнати, вдаючи, що зайнята власними думками.

Біля грубого дубового столу Сілія та Дарен схилилися над кресленнями. Принцеса з її витонченими манерами та гострим, майже хижим розумом щось жваво пояснювала, проводячи пальцем по лініях креслення, а Дарен слухав її з тією особливою напівусмішкою, яку Олівія бачила в ньому лише тоді, коли він розбирався з найскладнішими технічними загадками.

Вони розмовляли своєю мовою: «резонанс», «експонента», «плинність ефіру». Кожне слово здавалося Олівії ще однією цеглиною в стіні, що непомітно виростала між нею та ними.

Рука мимоволі ковзнула до пальця, де під грубою тканиною рукавички ховалася каблучка. Ще недавно вона здавалася теплим подарунком, тепер же метал холодив шкіру, нагадуючи про минуле, якого Олівія не знала. Вона згадала, як Дарен віддав їй каблучку — ніяково, майже без слів, лише натяком даючи зрозуміти, що вона для нього важлива. Тоді Олівія сприйняла цей жест як знак їхнього єднання. Тепер же в голові знову й знову виникала одна й та сама думка.

— Чого ти так дивишся на них? — прошепотіла вона, занурюючи пальці в густе хутро Стерха. Звір тихо заурчав, відчуваючи, як тремтять її руки. — Глянь на них. Вони ідеально пасують одне одному. Два справжні майстри з Аркендора.

Стерх підняв голову й подивився на неї великими бурштиновими очима.

— Ця каблучка… — Олівія ковтнула клубок, що стискав горло. — Вона ж занадто витончена для простої втікачки з Лорвена. Ти бачиш, як Сілія розуміє кожну лінію його розрахунків? Дарен, мабуть, робив її для неї. Ще там, у палаці. Готував подарунок для своєї принцеси, а потім… потім усе зламалося. І він просто віддав її мені, бо я була поруч. Бо мені було страшно.

Вона уявила, як Дарен місяцями працював над витонченим візерунком, думаючи про Сілію, про її тонкі пальці та впевнений голос. Від цієї думки всередині ставало ще болючіше.

— Я — лише тимчасова зупинка, — провадила вона тихіше. — Він дав мені цю каблучку, щоб я не розсипалася, як ключ, який боїться загубити. А справжня господарка цього творіння зараз сидить навпроти нього й сміється з його жартів.

З-за столу знову донісся дзвінкий сміх Сілії. Вона щось запитала, і Дарен почав пояснювати, активно жестикулюючи. Вони були вдома — у своєму звичному світі цифр, формул і магічних конструкцій.

— Подивися, як він ожив, коли вона прийшла, — Олівія різко відвела очі, відчуваючи, як щоки печуть від прихованих сліз. — Зі мною він був захисником, воїном, мовчазним цілителем. А з нею він — майстер. Він справжній.

Не витримавши цієї картини, вона піднялася й безшумно рушила до виходу, намагаючись розчинитися в сутінках коридорів.

Біля вузького бічного виходу зі сховку Олівія притулилася чолом до холодного, вологого каменю. Стерх сів поруч, напружений і чуйний до кожного її подиху. Вона намагалася вдихнути морозне гірське повітря, сподіваючись, що холод допоможе витіснити з голови образ Дарена, який сміється разом із Сілією, але серце вперто стискалося від кожного спогаду.

— Знаєш, — пролунав за спиною тихий голос Філа, — якщо ти намагаєшся пробити цю стіну поглядом, Дарен сказав би, що тобі катастрофічно не вистачає ефірного тиску.

Олівія здригнулася й швидко витерла щоку рукавом, не повертаючись до нього.

— Я просто перевіряю погоду. Арсолен каже, що завтра на нас чекає важкий день.

Філ підійшов ближче й став поруч, засунувши руки в кишені старого поношеного плаща. Він кілька секунд мовчки дивився на сніг за порогом, а тоді сказав:

— Ти переживаєш через Джерело, я розумію. Весь світ на твоїх плечах, дід-князь залишив загадки, пращур — запечатану магію. Будь-хто на твоєму місці давно б заплутався.

— Так, — підхопила Олівія занадто швидко, хапаючись за його слова. — Саме так. Це величезна відповідальність.

— От тільки не треба мені брехати, Лів, — Філ нарешті повернув до неї голову, і в його зазвичай жартівливих очах не залишилося усмішки. — Проблема не в Джерелі, яке десь там засипане камінням. Проблема в тому, що ти бачиш перед собою.

Олівія насупилася.

— Я не розумію, про що ти.

— Та розумієш, — Філ скептично глянув на неї. — Ти дивишся на ту аркендорську принцесу й бачиш загрозу, бо вона знає формули, говорить його мовою і не губиться, коли він починає пояснювати щось про ефірні контури. А я бачу, що ти впритул не хочеш помічати мого брата.

Олівія хотіла заперечити, але слова застрягли в горлі.

— Ти думаєш, він робив ту каблучку для неї? — Філ похитав головою, ніби сам не міг повірити в цю думку. — Лів, я бачив перші ескізи. Ще в Аркендорі. Він тоді тижнями над нею сидів, постійно щось міняв: форму, візерунок, конструкцію. Я вже жартував, що швидше побудую собі нову лабораторію, ніж Дарен закінчить одну каблучку.

Олівія повільно опустила погляд на свою руку.

— Для кого?

— Для тебе, — Філ відповів без паузи. — Саме для тебе. Він планував повернутися, знайти тебе й нарешті зробити все так, як хотів від самого початку. Без поспіху, без втечі, без чужих рішень. Хотів зробити тобі пропозицію.

Олівія відчула, як перехопило подих.

— А потім повернувся й дізнався, що ти погодилася на шлюб з Аурелем.

Вона заплющила очі.

— Філе…

— Я не кажу це, щоб ти почувалася винною, — одразу додав Філ, уважно стежачи за її реакцією. — Ти не знала, що він повернеться. Не знала, що він планував. Не могла чекати людину, яка сама вирішила мовчати.

Олівія повільно кивнула.

— Що він тоді робив?

— Те, що робить завжди, коли йому боляче, — Філ гірко всміхнувся. — Замкнувся в лабораторії. На тижні. Майже не виходив, їв, коли я змушував, спав уривками й працював до виснаження.

Олівія підняла на нього очі.