Глава 24. Впевненість у серці та подих майбутніх битв

Любава

Три місяці минули як один день.

— Так не хочеться вставати... — розплющивши очі й солодко потягнувшись, стиха мовила я до напівтемряви кімнати.

— Зірочко, якщо не хочеш — не муч себе, — сонно пробурмотів поруч Ян. Його сильні руки дбайливо притягнули мене ближче, а теплий подих торкнувся шиї. — Я зараз відправлю магічного вісника Доріану і скажу, що ти сьогодні береш вихідний. Ну скільки можна так виснажуватися? Щоранку, без жодного пропуску, ще й казна-де...

Я солодко усміхнулася, розвертаючись у його обіймах, і запустила пальці в його густе, розкуйовджене після сну волосся. Торкатися його, відчувати це рідне тепло було справжньою насолодою. Але піддаватися спокусі й залишатися в ліжку я не мала права.

— Любий, я мушу зараз працювати ще плідніше, — м'яко заперечила я, погладивши його по щоці. — Бо чим далі, тим важче мені буде рухатися. Ще трохи — і я через свій живіт власних ніг не побачу! Твої діти ростуть не по днях, а по годинах.

Ян тихо засміявся, припавши губами до моєї скроні, і його долоня з невимовною ніжністю лягла на мій вже помітно округлий животик. Всередині м'яко відгукнулися два крихітних, але дивовижно сильних джерела магії.

— Нічого не вдієш, рідна, драконяча кров дається взнаки, — прошепотів він, цілуючи мене в щоку. — Гаразд, біжи мийся та вдягайся, а я приготую тобі легкий сніданок і відкрию портал прямо до кабінету ректора. І не забувай: через тиждень розпочинаються Міжакадемічні змагання. На щастя, цього року приймаюча сторона — ми.

Він підвівся з ліжка, накинув шовковий халат і додав:

— Сьогодні вашого звичайного тренування з Доріаном не буде. Замість нього призначено загальні командні збори. На них має бути ваша команда в повному складі та капітани старшокурсників. Знаєш... у коридорах тільки й розмов про те, що ваш курс не протримається й першого туру.

Я вже зупинилася на порозі ванної кімнати. Обернувшись через плече, я з легким викликом лукаво запитала:

— А ти? Ти в нас віриш?

Ян за мить опинився поруч. Він міцно обняв мене ззаду, зарившись носом у моє волосся, і тихо, але зі щирою гордістю прошепотів:

— Я вірю насамперед у тебе, моя зірочко. Ти в мене сповнена дивовижних сюрпризів. I я точно знаю: якщо ти чогось щиро забажаєш, то звернеш гори.

— Якщо ти в мене віриш — значить, ми не просто протримаємося, ми виграємо ці змагання! — впевнено усміхнулася я.

Зібравшись у рекордний термін і одягнувши зручну академічну форму, яка вже дещо тіснила в талії, я сбігла на кухню.

— Дякую, коханий! Давай швидше відкривай портал, бо я вже катастрофічно запізнююся! — пролепотіла я, перехоплюючи дихання.

— Ну й пташка, яка ж ти швидка, — усміхнувся Ян, простягаючи мені акуратно зібраний пакуночок із перекусом. — Тримай. Після зборів обов'язково поїж, не залишай малюків голодними!

Він дбайливо поцілував мене в губи, а потім знову на мить притулився долонею до мого живота, віддаючи частинку своєї захисної магії. Я відповіла гарячим поцілунком і рішуче зробила крок у сяюче магічне вікно порталу.