Глава 22. Перший політ та подвійне щастя

Любава

Сам факт того, що мене понесли до цілительського крила, жахливо дратував. Але коли я побачила, як до мого чоловіка улесливо тулиться та... нехороша жіночка, мене аж перетіпало від люті. Якби я тільки могла зараз вільно ходити, то негайно поставила б цю недожінку на місце!

«Не хвилюйся, мамо, я тобі допоможу з цим. Зараз від твоєї рани й сліду не залишиться!» — раптом пролунав у моїй голові дзвінкий, дитячий голосок.

«Ти хто?!» — ошелешено перепитала я подумки.

«Твій син! А цілительство — це лише один із моїх дарів. Ну от і все, готово!» — весело хіхікнув малюк.

У той же момент біль у нозі повністю зник. Але коли я побачила, що Мальвія почала ще зухваліше притулятися до Яна, думки про власне дивовижне зцілення відсунулися на другий план. Всередині мене піднялася така хвиля праведного гніву, що я загарчала — голосно, по-драконячому, аж сама здригнулася від цього звуку.

— Поставте мене на підлогу! — зажадала я, дивлячись на ректора.

— Але ж нога... — спробував заперечити Доріан.

— Поставте! — гаркнула я ще переконливіше.

Опинившись на власних ногах, я твердо стала на підлогу, розправила плечі й повернулася до цілительки:

— Якщо ви, шановна Мальвія Жук, ще хоч раз простягнете свої руки до чужого чоловіка або ще раз відкриєте свій не вельми чудовий рот... повірте, я подбаю про те, щоб вам більше не було чим говорити й до кого простягати кінцівки! Зрозуміли мене?!

У приймальному покої запала німа тиша. Мальвія миттєво відсмикнула руку від Яна й перелякано відсахнулася вбік. Усі присутні — і друзі, і магістри — заціпеніли від шоку.

А в моїй голові тим часом зчинився справжній гармидер.

«Хочу літати! Хочу літати!» — крутилося в думках дитяче бажання.

«А що, якщо знову шокувати їх усіх? Наприклад, шарахнути в них магією, а ти перехопиш контроль і перетворишся?» — підкинув ідею бешкетний голос мого другого малюка.

«Ні, Любаво, так робити не будемо», — м'яко втрутилася Пурпур.

«Як добре, що з вас двох моя дракониця менш шибенична...» — подумки зітхнула я й звернулася до чоловіка:

«Коханий, я зараз підійду і відкрию вікно. Ти ж будеш поряд із нами?»

«Я завжди буду поряд, моя зірочко», — миттєво відгукнувся Ян.

Я рішуче підійшла до високого вікна й розчинила його навстіж. Подивилася на Яна — він розуміюче кивнув мені у відповідь.

«Давай, нічого не бійся, ми поруч», — підбадьорила Пурпур.

— Максе, що взагалі відбувається?! — схвильовано вигукнув ректор, переводячи погляд із мене на мого чоловіка.

— Не хвилюйся, Доріане. Ми просто трохи політаємо. Правда, мила? — усміхнувся Ян.

— Саме так. Просто політаємо, — відповівши це, я повністю віддала контроль над тілом своїй Пурпур.

Приймальне покоє миттєво осяяло сліпуче, магічне рожево-малинове сяйво. Простір навколо поплив, а вже наступної секунди прямо перед моїми очима опинилася велична драконяча морда з глибокими, неймовірно красивими ультрамариновими очима.

«Це ти...» — видихнула я.

«Я», — лагідно відгукнувся він.

«Ти такий великий...»

«Ти теж не маленька, зірочко!» — затишно загиготів мій дракон.

— Летіть уже! А то ви мені зараз усю академію розвалите... — якось дивно, з легким смутком у голосі промовив Доріан, відступаючи до дверей.

Ультрамариновий дракон подивився на нас із Пурпур:

«Зірочко, спочатку стрибаю я, а ти за мною».

«Добре, Яне».

Спочатку його масивна, вкрита сяючою лускою туша граційно вибралася на підвіконня й зметнулася в небо, а потім настав і мій черед. Як я не впала вниз — казна-що, адже мені було страшно до трепету! Але моя Пурпур почувалася в повітрі абсолютно впевнено й природно.

«Як ти, маленька?» — долинув турботливий голос Яна.

«Це просто дивовижно!»

Мені захотілося закричати від захвату, але замість людського вигуку з моєї гортані вирвалося могутнє, грізне й водночас прекрасне ревіння. Його одразу ж підхопив і підтримав ультрамариновий дракон, який летів пліч-о-пліч зі мною.

Знизу, з внутрішнього двору академії, долунали гучні оплески. Там зібралися сотні адептів та магістрів, які заворожено спостерігали за нашим танцем у небесах.

«Яне, а чому вони всі плескають? Чому зібралися?» — здивувалася я.

«Любаво, таким чином вони вітають наше єднання як пари! За нашими традиціями пара вважається непорушною та найміцнішою лише тоді, коли здійснює свій перший спільний політ. Тепер у нашої дитини точно буде свій власний дракончик. Якби ми забарилися, магія могла б не закріпитися так ідеально».

Я повернула драконячу голову до нього, щоб бачити його реакцію:

«Знаєш, милий... У нас не буде однієї дитини. Так сказала Богиня».