Глава 19. Шість хвилин на межі

Максимільян

Сказати, що я був у шоці від вихідки своєї дівчини — це не сказати нічого. Всередині все похололо від люті й нелюдського жаху за її життя. Вона ж вагітна! Вона носить під серцем наших дітей, а зараз збирається битися з найсильнішим мечником академії!

Поки я гарячково міркував, як зламати магічну клятву Всесвіту, Любава вже вийшла на центр арени, а до мене підбігли її друзі, чиї обличчя виражали повне сум'яття.

— Магістре, зробіть щось! Вона ж не встоїть проти ректора! — розпачливо вигукнув Сірош.

— Зупиніть їх! Вона ж може постраждати! — додала Мирослава, налякано стискаючи кулаки.

— Як таке можливо, щоб у неї було одразу дві парні зброї? — приломлено пробурмотів Севен, не зводячи очей від сяючих катан у руках Любави.

— У неї не просто дві зброї, Севене... — похмуро перебив його Стів, який щойно підійшов і уважно роздивлявся нові обладунки дівчини. — Ці рукавички, браслети та обладунок — легендарний загублений артефакт Трьох Богів. Він дарує Божественний удар, матеріалізує катани та створює абсолютний захист від ментального втручання. Щоб керувати ним хоча б секунду, потрібен колосальний, просто неймовірний резерв магії.

— Нічого собі... — видихнув Сірош, ошелешено переглянувшись із Севеном.

— А ну цить усі! — гаркнув я, прориваючись до самого краю захисного купола.

Розуміючи, що магічний договір мені не розірвати, я вхопився за єдину соломинку:

— Доріане! Пообіцяй, що битимешся в пів сили! Вона вагітна, їй протипоказані сильні навантаження!

Ректор на мить завмер, сумно глянувши на мене:

— Ти ж знаєш, Максе, я не можу піддаватися. Магія Всесвіту сприйме це як обман і покарає нас обох. Любомиля закріпила умови древнім ритуалом. Єдине, що в моїх силах — це запропонувати їй скинути сагайдак, лук та важкі браслети, щоб полегшити рух.

Та не встиг я зрадіти цій поступці, як це уперте дівчисько голосно відрізало:

— Ні! Я відмовляюся від пропозиції. Битимуся так, як є!

— Тоді нехай почнеться бій! — прогримів голос арени.

І вони зійшлися. Полігон вибухнув снопами яскравих іскор, коли перші удари катан зустрілися в повітрі. Сталь дзвеніла так густо й дзвінко, що закладало вуха. Доріан наступав м'яко, але кожен його випад дихав нищівною силою. Любава ж рухалася дивовижно гнучко, компенсуючи брак фізичної гарту неймовірною швидкістю та магічним захистом обладунку.

Мирослава тихо писнула й заплющила очі, не в змозі дивитися на цей смертельний танець. Стів непомітно підійшов до неї зі спини, дбайливо обняв за плечі та щось заспокійливо муркотів, намагаючись відволікти. Навіть у цьому хаосі я помітив, як між ними спалахнула перша іскра справжньої прив'язаності, але мій розум був повністю зайнятий Любавою.

«Минуло дві хвилини», — безпристрасно промовив Всесвіт.

Суперники навіть не звернули уваги на відлік. У якийсь момент Доріан зробив хитрий обманний маневр, і здалося, що його клинок от-от торкнеться її плеча. Серце в моїх грудях зупинилося. Але Любава, ніби гнучка лоза чи вуж, надприродно вигнулася в талії, відскочила вбік і миттєво відповіла подвійним ударом, змусивши ректора піти в глухий захист.

«Минуло чотири хвилини. Наступного разу промовлю, коли настане кінець», — знову лунав холодний голос Всесвіту.

«Ух, ці останні шість хвилин будуть найважчими...» — пробурмотів я подумки, не в змозі навіть кліпнути, щоб не пропустити жодного руху.

«Для нас обох, брате...» — важко зітхнув мій дракон, згорнувшись клубком біля мого серця й готовшись у будь-яку секунду розірвати магічний купол, якщо її життю загрожуватиме справжня небезпека.