Глава 18. Виклик за честю

Любава

Почувши, що ректор збирається йти, я усвідомила: іншого шансу зупинити його й задіяти план Богині не буде. Якщо він іде — я втрачу єдиного наставника, який здатен навчити мене володіти двома катанами одночасно.

Зробивши глибокий вдих, я подумки закликала свою нову зброю. Браслети на моїх зап’ястях спалахнули пурпуровим сяйвом, викреслюючи в повітрі снопи іскор, і вже за мить у моїх долонях матеріалізувалися дві сяючі катани. Тільки-но пальці відчули їхню впевнену, вагому важкість, як я з подивом помітила, що мій одяг повністю видозмінився. Звичайне академічне плаття зникло, поступаючись місцем бойовому обладунку.

«Ще один подарунок тобі, дитино моя. Дій!» — ніжним шепотом пролунав у моїй голові голос Феофанії й так само швидко затих.

— Лорде Доріане, зачекайте! — голосно мовила я, перекриваючи шум полігону. — Я б хотіла, щоб ви навчили мене бою на двох катанах.

Ректор зупинився на півкроку, поволі повернувся й окинув мене уважним, оцінюючим поглядом. Його брови метнулися вгору при виді мого вбрання та катан, але голос залишився суворим:

— Спочатку вивчи ази, адептко, а тоді побалакаємо. Мені зараз ніколи. Пізніше.

Він знову розвернувся до порталу, але я не збиралася відступати. Знання, вкладені Богинею, підказували точно, що робити далі.

— Лорде Доріане ар Мнісовичу! Я, Любомиля ар Нікій…

— Зупинися, дівчино, — перебив він, повернувши до мене суворе обличчя. — Тобі ще рано зі мною змагатися. Це не дитячі ігри.

Стиснувши губи, я лише вперто хипнула головою й продовжила, підвищивши голос, щоб чули всі присутні:

— Я, Любомиля ар Нікій, викликаю вас на двобій за честю — до першої крові!

По полігону прокотилася хвиля шокованого шепоту. Адепти, які досі обговорювали моє раптове зникнення в коконі, затамували подих.

— Якщо мені вдасться вистояти проти вас хоча б сім-десять хвилин, ви зобов'язуєтеся протягом року навчити мене володіння катанами — на вашому або й вищому рівні!

Прочеканивши ці слова, я змахнула клинком і викреслила в повітрі символ нескінченності з двома сяючими зірочками. Звідки я знала, що саме цей знак закріпить магічний договір — не відомо, знання Богині діяли самі по собі, керуючи моєю магією. Тільки-но остання лінія замкнулася, як простір навколо забринів, і Всесвіт відповів глибоким, гучним голосом, що прокотився над ареною:

«Умови прийняті. Опоненти — до бою. Нагадуємо: дуель триває до першої крові».

— Любаво, відклич! Я тебе благаю, відклич свій заклик! — до мене підбіг блідий від жаху Ян. У його очах бушувала буря з тривоги та розпачу.

Я ніжно усміхнулася своєму магістру і, не випускаючи зброї з рук, на мить притулилася до його губ, заспокоюючи підсвідомий страх його дракона:

— Не можу, Яне. Так треба. Пробач мені...

Залишивши його на краю рингу, я рішуче крокувала на середину поля. Напроти вже чекав ректор. Він був злий, але гранично зосереджений. Швидким рухом він скинув важку мантію, кинувши її на землю, і закатав рукави темної сорочки.

— Навіщо ти це робиш, Любаво? — кинув він, звузивши очі, коли я підійшла ближче.

Я непомітно для інших сплела пальцями прозору магічну завісу тиші, ізолюючи нас від вух Максимільяна та адептів.

— Так треба, — і вже тихіше додала, дивлячись йому просто в очі: — А розповісти вам усе я зможу лише через три місяці... Адже ви знаєте, хто я для вас усіх, і яка місія лягає на мої плечі. До того ж, лише ви маєте достатній рівень, щоб дати мені необхідну базу за цей короткий час.

Ректор напружився, здивовано глянувши на магічний бар'єр навколо нас:

— Ти поставила звуковий бар'єр? Де ти цьому навчилася, Воїне Світла?

— Усі розмови потім, і обов'язково без Максимільяна. Я знімаю завісу, за хвилину ми маємо почати.

Купол розсипався саме в той момент, коли магістр бойового факультету вибіг на край арени, збираючись зупинити поєдинок. Але було запізно — магія Всесвіту вже вступила в силу, і відступати не мав права жоден із нас.