Глава 8. Тату-маяк та невидимий вартівник

Максимільян ар Некій

Попрощавшись із Мальвією, я пішов шукати аудиторію, де зараз мала бути на парах Любомиля. Підійшов до дверей якраз разом із гонгом.

Студенти першого курсу почали виходити. Та коли за останнім з них з'явилася магістерка, я занепокоївся.

— Доброго дня, Вільвіє ар Месен. А де ще п’ятеро студентів першого курсу?

— Доброго дня, Максимільяне ар Некій. Це ви мені повинні пояснити, чому п’ятеро адептів — Мирослава, Любомиля, Стівен, Севен та Сірош — були відсутні на моїй парі!

— Пробачте, дорога Вільвіє, це моя провина. Дав їм одне важливе завдання й думав, що впораються за перерву. Видно, не вийшло, тож вибачте мені.

«І де їх носить?» — думав я, піднімаючись у деканат.

Прийшовши до кабінету, збирався трохи попрацювати, та де там! Аж раптом погляд упав на руку, де на зап'ясті почало проявлятися татуювання.

«Я знаю, де наша пара. Летимо чи через телепорт?» — запитав мій дракон.

«Давай через телепорт», — відповів я йому.

«Тоді налаштовуйся через тату, а я скоригую», — підказав Ультрамарин.

Зосередившись, я переніс себе до будинку Стіва.

Мене ніхто не помітив, окрім племінника — Стів лише подав знак очима, щоб я й надалі залишався невидимим.

Присівши в самому кінці залу, знайшов поглядом Любомилю. Вона взяла кухоль із напоєм, умостилася на дивані з ногами й почала свою розповідь:

— Мене звати Любов Петрівна Назарчук. Мені сорок шість років, і все своє життя я прожила на планеті Земля, в країні Україна…

Вона розповідала й розповідала про своє життя від народження і до аварії.

— Зустрівшись із Феофанією, лише тоді дізналася про існування такого всесвіту, як ваш…

Далі Любомиля переповідала їхню розмову та те, як дізналася про нашу істинність.

— Мене Феофанія попередила: коли Ян когось цілуватиме, у мене викручуватиме кістки й дуже болітиме серце.

— Зачекай, — зупинив її Севен, — ти так і не відповіла, хто такий цей Ян?

«Мене теж цікавить це питання», — подумки мовив я.

«От дурний та безтолковий!» — прокоментував Ультрамарин.

— Ян — це… — загадково посміхнулася Любава (тепер я кликатиму її тільки так). — Це Максимільян ар Некій, декан нашого факультету. А чому Ян? Бо по-іншому його не сприймаю, а Максом принципово кликати не хочу — так його називала його «квіточка», Мальвія.

«Ох ти ж моя маленька дівчинко… Ревнуєш! Це як бальзам на душу».

«Не зазнавайся! Вона має право, бо хтось не хотів бачити далі свого носа», — знову озвався мій дракон.

Закінчивши розповідь, Любава нахилила голову й щось прошепотіла. Після її слів усі позривалися зі своїх місць і почали її обнімати. Я теж хотів, але згадав, що перебуваю тут інкогніто.

Невдовзі друзі почали розходитися, а Стів залишився.

«Знаєш, щось мені здається, Богиня невипадково приділила нашій парі стільки уваги. У неї на Любаву колосальні плани. Треба берегти її ще пуще», — сказав мій дракон.

«Ніби вона дасть себе оберігати! Вона ж самодостатня, доросла жінка — нехай і в тілі молодої дівчини».

— Ну що, дядьку, все чув? — запитав Стів. — Які плани чи думки?

— Я дуже винний перед нею. І хоч маю маленьке виправдання, мені від того не легше. Ти краще поясни, що це за тату?

— Воно з'явилося, коли ми всі складали магічні клятви. Любава пояснила, що захотіла нас таким чином поєднати. Цей малюнок — свого роду маяк: ми завжди знатимемо, де хто перебуває і як почувається.

— Чудово, виходить, одна команда вже сформована. Ти ж не проти, Стіве?

— Та ні, у мене таке враження, ніби я знаю їх усіх усе життя.

— Добренько, — мовив я. — Іди лягай спати, завтра буде важкий день. Сподіваюся, вона вибрала собі лук як зброю — з ним єднання проходить найлегше.

— Пам'ятаю, що найважче під час ритуалу — це єднання з холодною зброєю. - промовив племінник.

— Так, саме так. Іди, я теж піду відпочивати.

— А ти куди підеш спати? — хітро посміхнувся Стів.

— Ти ж розумієш, що я вже без неї не зможу. Ще треба якось їй це донести… Проберуся тихенько, навію на неї лікувальний сон (а ти знаєш, з ним спиться міцніше), а сам ляжу скраєчку та оберігатиму її спокій.

Ми розійшлися на другому поверсі: я зайшов в одні двері, а племінник — в інші.

Увійшовши до спальні, на ліжку побачив свою маленьку — вона міцно спала, згорнувшись калачиком.

Піднявши руку, я спрямував на неї закляття лікувального сну. Любава вмить випросталася на ліжку й продовжила спати далі.

Прийнявши душ, я одягнув самі лише труси (взагалі-то люблю спати зовсім без одягу) і влігся поруч. Обережно обняв Любаву, підтягнув до себе й поклав її голову собі на плече. Не перестаю дивуватися, скільки сили в цій маленькій жінці! А як пахне… Це щось дивовижне: суміш весняних квітів та морського бризу.