Глава 6. Погляд з іншого боку. Ультрамарин

Дивлячись у ці глибокі сині очі, я абсолютно не міг зрозуміти самого себе. Очікував, що зараз на всю душову пролунає переляканий дівочий крик, але Любомиля щиро мене здивувала. Вона гордо випрямилася, зовсім не соромлячись свого прекрасного тіла, впевнено пройшла повз мене і тільки-но намірилася дотягнутися до рушника, як підсковзнулася на мильній піні й полетіла просто на мене.

Я, своєю чергою, хотів її підхопити, зробив різкий крок назустріч і теж втратив рівновагу. Додолу ми полетіли разом.

Якось так дивно вийшло, що в момент падіння її вологі вуста опинилися на моїх. І я просто не зміг собі відмовити — міцно притис дівчину до себе і пристрасно поцілував. О, які ж солодкі й вабливі ці губи! Мені так хотілося розтулити їх, зануритися ще глибше, зацілувати до нестями… Але розум кричав, що це неправильно, що треба негайно зупинитися.

— Адептко Любомиле… Можливо, ви нарешті з мене злізете? — заледве спромігся прохрипіти я, намагаючись вгамувати шалений пульс. — А то, знаєте, підлога тут не надто гаряча. Хоч ви й легка, наче пір'їнка.

— О так, підлога зовсім не гаряча, зате ви — просто вогонь, — промовила ця мала, нарешті підводячись із моїх грудей.

Вона спокійно загорнулася в рушник, підхопила свої речі й зухвало кинула мені через плече:

— Посуньтеся, магістре, а то ненароком віддавлю ваше дорогоцінне причандалля. Чим тоді будете красуватися перед молоденькими адептками?

— Адептко! — від такої нечуваної безпардонності я аж грізно прогарчав, випускаючи магічні іскри.

— Іду-іду, вже майже пішла! — кивнула Любомиля і миттєво сховалася за дверима роздягальні.

А я врешті пішов митися, хоча всі думки все одно вперто поверталися до цієї норовистої дзиґи. Після душу швидко переодягнувся і попрямував до себе на кафедру. На щастя, першої та другої пари в мене за розкладом не було.

Сидячи за робочим столом та перебираючи папери, я знову і знову прокручував у голові ранкову ситуацію. Мій внутрішній звір на образ цієї дівчини зреагував миттєво й надто бурхливо.

«Драко, що це взагалі коїться?! Чому мене так дико тягне до неї?» — подумки звернувся я до своєї сутності.

«Бо ти сліпий і не бачиш того, що чітко бачу я», — іронічно відгукнувся звір.

«Це ти не бачиш очевидного, впертий ящіре! Нам ніхто не потрібен, крім Мальвії. Ми ж усе вирішили».

«Ну-ну… Дурень думкою багатіє», — пирхнув дракон.

До речі, щодо Мальвії. У неї зараз теж не було занять. Я вирішив навідатись до неї в лазарет, щоб просто побути поруч і хоч якось перемкнути увагу з Любомилі на жінку, з якою планував пов'язати життя. Як кажуть: сказано — зроблено.

За хвилину я вже переступив поріг її особистого кабінету. Цілителька сиділа за столом і зосереджено перебирала якісь папери. Побачивши мене, вона одразу посміхнулася, підвелася й пішла назустріч.

— Квіточко, а я вже скучив. Як спалося без мене? — запитав я, притягуючи її до себе.

— Ти ж і сам усе чудово знаєш. Не дразни мене, краще йди сюди й поцілуй, — тихо промурчала вона.

Зробивши крок до неї, я однією рукою міцно обійняв її за тонку талію, а іншу поклав на потилицю, накриваючи її вуста своїми. Розтуляючи її губи, я заглибив поцілунок, занурюючись язиком усередину. Проте на думку раптово спало зовсім інше:

«А як би це було, якби я зараз отак палко цілував Любомилю?»

Жорстко відкинувши ці недоречні думки, я став покривати обличчя Мальвії легкими поцілунками. Опустився за вушко, пройшовся по шиї до тендітних плечей і знову піднявся вгору, жадібно знаходячи її губи. Мальвія млосно стогнала, прогинаючись у моїх руках, немов граційна кішечка. Мені було з нею добре, звично… але чомусь зовсім не так кайфово й вибухово, як під час того випадкового дотику в душі.

Мої руки вже жили своїм життям — блукали по її тілу, впевнено розстібаючи ґудзики блузки, щоб дістатися ніжної шкіри…

Аж раптом вхідні двері з гучним гуркотом відчинилися з ноги, і до кабінету буквально увірвалися мої адепти. Попереду стояв Стівен, який чомусь міцно тримав на руках бліду Любомилю.

Побачивши цю картину, я миттєво відсахнувся від Мальвії і стиснув руки в кулаки. Мій дракон усередині просто сказився:

«Випусти мене! Я на шматки розірву цього зухвалого хлопчиська! Яке право він має взагалі чіпати НАШЕ?!»

«Яке ще до біса "наше"?! Ти що, здурів?! Замовкни, я сам усе розрулю!»

«Ага, ти вже "розрулив", завдавши нашій істинній парі пекельного магічного болю! Подивися їй прямо в очі, ідіоте! Ти побачиш там весь той біль, якого ми їй щойно завдали через твої пестощі з іншою! Подивися!»

Я підвів очі й зустрівся з нею поглядом. Боже мій… Скільки в цьому глибокому волошковому океані було невимовного болю, розпачу та чистого горя! Мене від цього видовища аж похитнуло на місці, серце пропустило удар. А моя пара тим часом безпорадно відвернула обличчя, ховаючи його на плечі Стівена, і ледве чутно прошепотіла:

— Забери мене звідси… Я не хочу цього бачити.

Стівен кинув на мене важкий, сповнений презирства та осуду погляд.