Глава 5. Пробудження Пурпур та міфи Тереяну

Миючись під душем, я будувала в голові грандіозні плани щодо того, як привернути увагу мого Яна. Проте нічого путнього не виходило.

«Добре, просто чекаємо великого пробудження», — філософськи вирішила я.

Раптом по шкірі пробіг мороз. З'явилося чітке відчуття, що за мною хтось спостерігає. Я різко обернулася в кабінці й застигла від подиву. Навпроти стояв Ян і з німим шоком відверто розглядав мене. А я теж хороша — замерла й витріщилася на нього у відповідь, ніби ніколи в житті не бачила оголеного чоловіка. Ну, якщо чесно — таких атлетичних красенів я точно ще не бачила!

«Так, Любаво, бери себе в руки!» — подумки дала собі ляпаса, рішуче відвернулася й закрутила кран.

Я вийшла з кабінки й потягнулася за рушником, а декан тим часом навіть не поворухнувся. І тут, за всіма класичними законами жанру, я примудрилася наступити на мильну калюжку. Ноги миттєво поїхали, і я почала стрімко втрачати рівновагу. Звісно ж, падала я прямо на Яна. Чи то мій рух був надто різким, чи декан теж підсковзнувся на мокрій підлозі, але факт залишається фактом — летіли ми додолу вдвох.

Втім, мені пощастило трохи більше, адже приземлилася я акурат зверху на Максиміліяна. І якщо ви думаєте, що на цьому наші душові пригоди закінчилися, то ви дуже сильно помиляєтеся.

Опинившись на його міцних грудях, я виявила, що мої губи перебувають прямо навпроти його губ. Від несподіванки ми обоє на мить заклякли, але вже наступної секунди між нами спалахнула іскра, і ми почали завзято, до нестями цілуватися. О-о-о, а цілуватися цей дракон уміє просто божественно! Занурюючись у ці солодкі, блаженні відчуття, я намагалася згадати, чи відчувала колись бодай щось подібне до когсь на Землі? Відповідь була очевидною — ніколи.

На жаль, моя ейфорія тривала недовго. Декан усе ж зумів першим узяти себе в руки й жорстко перервати поцілунок.

— Адептко Любомиле… Можливо, ви нарешті з мене злізете? — з відчутною хрипкістю у голосі промовив він, важко дихаючи. — А то, знаєте, підлога тут не надто гаряча. Хоч ви й легка, наче пір'їнка.

— О так, підлога зовсім не гаряча, зате ви — просто вогонь, — з іронією відпарирувала я, поволі підводячись на ноги.

Випрямившись, я підхопила свій рушник, щільно огорнула його навколо тіла, підняла свої  речі й невдоволено додала:

— Посуньтеся, магістре, а то ненароком віддавлю ваше дорогоцінне причандалля. Чим тоді будете красуватися перед молоденькими адептками?

— Адептко!!! — загрозливо, суто по-драконячому загарчав Ян, аж стіни завібрували.

— Іду-іду, вже майже пішла! — прошмигнула я повз його рельєфного торсу і миттєво сховалася за дверима роздягальні.

«А що, круто ти його взула! Нехай не гарчить на нас і не корчить із себе святошу», — раптом чітко й лунко пролунало в моїй голові.

Я аж здригнулася на ходу.

«Хто ти?!» — подумки вигукнула я.

«Я — продовження тебе. Твоя внутрішня дракониця, Пурпур».

«То це означає, що Ян нас тепер почує?! — з неймовірним полегшенням видихнула я. — Оце так новина, тепер усе буде значно легше!»

«Ні, не почує, — розчарувала мене Пурпур. — Адже я ще остаточно не народилася. Простіше кажучи, ти ще не спроможна на повний оборот. До цього моменту мине чимало часу. Але зерно сумніву у своїй фальшивій парі ми в ньому сьогодні точно посіяли. Його дракон уже щосили тягнеться до нас, хоч сам Ян поки не розуміє природи своїх бажань. А тепер давай, Любаво, одягайся швидше, бо на тебе вже зачекалися. На сніданок ми, звісно, запізнилися, а от на пари цілком встигаємо».

Після цих слів Пурпур замовкла, і скільки б я потім не кликала її подумки — вона більше не озивалася.

Добігши до головних сходів, я здалеку побачила свою Вогник, яка вже нервово пританцьовувала на місці від нетерпіння.

— Любаво, ну де ти так довго блукала?! — накинулася на мене руда.

— Ой, довго пояснювати, зате помилася на славу, — хитро посміхнулася я. — Біжімо краще на пару. До речі, який предмет у нас зараз за розкладом?

— Історія створення світу Тереян.

Ми щодуху припустили коридорами і влетіли до аудиторії за кілька хвилин до фінального гонгу. Вмостившись на вільні місця на задніх рядах, ми почали поспіхом діставати приладдя.

Раптом наш стіл оточила компанія хлопців із нашої групи. Наперед виступив ставний, досить симпатичний блондин. Я зацікавлено почала його розглядати: хлопець мав прості, але дуже правильні, витончені риси обличчя та довге, до самих плечей, волосся кольору чистого срібла.

— Чого тобі, Стіве? — першою буркнула Вогник, закриваючи мене плечем.

— Я хотів попросити вибачення у Любави за той прикрий інцидент, що стався між нами минулого тижня на магічному полігоні, — щиро промовив хлопець, дивлячись на мене. — І водночас я досі не можу збагнути, чому ти в останню секунду раптом змінила свій надійний щит? Адже що-що, а саме дзеркальні щити тобі завжди давалися найкраще на курсі.

— Знаєш, Стів, я на тебе зовсім не ображаюся, — м'яко відповіла я, виглядаючи з-за Міри. — По-перше, я взагалі не пам’ятаю, що там відбулося, через амнезію. А по-друге — вважаю, що ти ні в чому не винен. Мир?