-59- Скриня

За місяць, що промайнув після коронації, Ларс разом із вірними людьми повністю переформатував вертикаль влади у столиці. Перевіряльники, що прибули зі Срібленців, виявили низку кричущих порушень і крадіжок у фінансовій сфері імперії. Полетіли голови головного скарбничого, міністра фінансів та мера столиці.

Провівши лише поверхову ревізію закупівель для армії, Ларс жахнувся: спорядження потребувало заміни, зброя — оновлення, гарнізони занепадали, військові отримували мізерну платню й часто голодували. Флот бачив кращі часи. Деяким генералам імператор особисто зірвав погони.

Чим глибше він занурювався в справи імперії, тим сильніше відчував тягар відповідальності, що ліг на його плечі. До цього додавалося зубожіння простого люду, відсутність медицини, невігластво й моральний розклад. Поміщики закостеніли у своїй жорстокій архаїчності, вичавлюючи з селян останні соки. Імперія конче потребувала реформ, грошей і нових кадрів. Але все це — справа не днів, а років наполегливої, розсудливої праці.

Іронія долі полягала в тому, що красти в Амарканді стало нормою. Навіть слуги у палаці намагалися щось поцупити. Та якщо всіх посадити до темниці — працювати не буде кому.

Лола працювала на виснаження. Вдень допомагала Ларсу, а ввечері — Агаті Блеріс у господарстві. Багато челяді позбулося місця, і щоб уникнути покарання, погоджувалися повернути або відпрацювати вкрадене. Таке ж покарання отримали й дрібні сановники. Ларс наказав таврувати долоні всім, хто був спійманий на крадіжці, — щоб кожен бачив, з ким має справу.

Коли Ларс закінчив вивчати документи в кабінеті Ксавія, Кларк Блеріс запропонував знайти ті двері, які відчиняють ключі, знайдені при покійному.

Вони обходили одне приміщення за іншим, аж поки не зайшли до зброярні.

— До речі, — озвався Ларс, — Рамія якось просила мене подарувати їй лук з імператорської колекції. Ходімо, вона розказала, де він висить.

Підійшовши до стіни, він зняв зброю, перевірив натяг тетиви.

— Гарна робота. Заберемо, коли підемо, — мовив Ларс.

Вони ще деякий час блукали між стелажами, аж поки Кларк не помітив у кутку вузькі двері.

— Перевіримо? — запропонував він і витяг ключі.

— Та це ж звичайна комірчина для прибиральника, — легковажно кинув Ларс, але Блеріса вже було не спинити. Він підбирав ключ, доки не клацнув замок. Двері відчинилися, і перед ними постала справжня несподіванка — металеві двері із трьома замками.

— Ось і знайшлося їм застосування, — захоплено промовив Кларк.

Замки піддалися один за одним. Важкі двері з металевим скреготом прочинилися, і обом перехопило подих: у вузькій комірчині стояв високий стелаж, забитий дерев’яними ящиками.

Деякі містили зошити з незрозумілими шифрами та стовпцями цифр, в інших лежали перев’язані стрічкою листи. Ларс розгорнув верхній.

— Лист зашифрований… почерк схожий на жіночий, — промовив він.

Він відкрив кілька наступних — те саме.

— Хто міг писати Ксавію? — спитав айр.

— Може, його мати, — припустив Ларс. — Доведеться розшифрувати. У мене є знайомий, який розбирається в цьому. Пора викликати Піта з Хелібека.

— Це той чоловік, що керує гільдією замість тебе?

— Саме так.

— А він погодиться? Ти ж віддав йому прибуткове місце.

— Не краще, ніж майбутній титул барона і власне помістя, — усміхнувся Ларс.

— Хм, забагато для простої людини.

— Думаю, в його жилах тече кров драконів, — з усмішкою відповів Ларс. — Побачиш — сам зрозумієш.

Кларк продовжив огляд і зненацька завмер:

— Поглянь!

У ящиках лежали жіночі локони різних відтінків, кожен — дбайливо загорнутий у тканину й підписаний.

— Святі драконобоги… — вигукнув Ларс. — Це ж схоже на сховок збоченця!

— Або колекцію трофеїв, — похмуро додав Кларк.

У кутку стояла скриня з простим різьбленням. Вона також була замкнена. Кларк підібрав ключ, і кришка відчинилася.

— О! Це ж коштовності моєї матері! — вигукнув він. — А ось кинджал батька, інкрустований камінням… і його браслет!

— Навіщо Ксавій зберігав це тут? — здивувався айр.

— Гадаю, тому, що саме це було на моїх батьках у день їхньої смерті. Це докази, що ніякого пограбування не було. Так звані розбійники — наймані вбивці.

— Поглянь униз, там ще документи, — озвався Кларк.

— Забераймо скриню з собою і ходімо до кабінету, а це все — Ларс обвів долонею комірчину, — Треба знову замкнути подалі від сторонніх очей.

В кабінеті айр Кларк дістав перший пергамент і зблід.

— Якщо я правильно розумію… це твоя шлюбна угода з льодяною принцесою Міріан.

— Що?! — вигукнув Ларс, вириваючи папір із його рук.

Тремтячим голосом він почав читати вголос:

«Імператор Ахтаній, імператриця Каяна, король Ленард і королева Кіріан уклали цю угоду про наступне:

З метою виконання давнього пророцтва та забезпечення вічного миру між нащадками Вогняних і Льодових драконів ми погоджуємо династичний шлюб між принцом Ілларієм і принцесою Міріан.

Після досягнення принцесою повноліття цей договір набуває чинності, якщо не стануться непередбачувані обставини — смерть принца чи принцеси.

Принц Ілларій має через вісім років прибути до королівства Ортанс і забрати свою дружину.

Після цього імператор Амарканду передає королівству Ізірську долину, а Ортанс об’єднується з імперією, якщо у подружжя народиться спадкоємець по чоловічій лінії».

Ларс передав пергамент Кларку, ніби той обпалив йому долоні. Довго мовчав, тільки пульсуюча жилка на скроні видавала, наскільки глибоко він вражений.

— Шістнадцять… — прошепотів він. — Шістнадцять років тому… коли я був ще підлітком. Мою долю вже вирішили.

Кларк мовчки спостерігав, як у погляді друга наростає холод, схожий на крижаний шторм.

— Але це ще не означає, що договір чинний, — спробував обережно заспокоїти його Кларк. — Принцеса могла померти. Та і ти донедавна вважався мертвим.