-55- Що спільного?

Маєток Блерісів стояв на пагорбі, оповитий вечірнім туманом. Повітря було насичене ароматом свіжого дощу. Усі знали, що після сьогоднішнього дня життя імперії вже ніколи не буде колишнім.

Рамія стояла біля широкого вікна у своїх покоях. Вона спостерігала, як у долині запалюються ліхтарі — місто ще не спало. Гомін натовпу поволі стишався, але в повітрі досі відчувався присмак потрясіння.

На столику поруч лежав пергамент із коротким посланням від Ларса, доставленим вершником ще до заходу сонця:

«Імператор Ксавій мертвий. Завтра — поховання. Як владнаю нагальні справи, приїду до тебе».

Її руки тремтіли, коли вона перечитувала ці слова. Радість і страх боролися в ній, мов дві стихії.

Вона знала, що зробила неможливе — кинула виклик імператору, перевернула історію. Але тепер, коли все скінчилося, прийшла інша думка: що, якщо доля лише дала їй з Ларсом короткий перепочинок перед новою бурею?

Рамія підійшла до дзеркала.

Обличчя бліде, очі втомлені, губи тремтять — від хвилювання, не від страху. Вона не впізнавала себе. Не найманку, не леді Айрін — а жінку, яка змусила натовп повірити у правду.

— Йому зараз важче, ніж мені, — прошепотіла вона у відображення. — І він буде потребувати сили. Моєї сили.

Рамія дістала з кишені батьків амулет, у якому горіла квітка з колориту. Вона стисла його в долоні, і усмішка мимоволі торкнулася її губ.

 “Він живий. І тепер — мій імператор.”

У сутінках за вікном пролунав далекий звук ріжка. Десь на горизонті вирізнився загін вершників, і смолоскипи вздовж алеї засвітилися яскравіше.

Рамія відчула, як серце починає калатати швидше.

— Ларсе… — прошепотіла вона. — Нарешті.

Ворота маєтку відчинилися повільно, ніби самі не вірили, що пропускають крізь себе живу легенду. Ларс спішився ще до того, як конюхи встигли підійти.

Рамія вибігла на сходи маєтку — у простій, елегантній сукні, без зайвих прикрас. Лише темна стрічка у волоссі, що спадало на плечі. Вона не зрушила з місця, коли він піднявся до неї.

Вони мовчали.

Мовчання тривало надто довго, щоб залишитись випадковим.

Ларс зробив крок уперед. Його пальці торкнулися її руки — несміливо, обережно, ніби боявся, що вона зникне, як і все, у що він колись вірив.

— Кохана, — прошепотів він.

— Коханий, — вона посміхнулася йому кутиками губ, але в очах — вир почуттів.

Він притулив її до себе — тихо, без поспіху, як людина, що нарешті дозволила собі дихати. Її пальці стиснули його плащ, відчуваючи жадане тепло його тіла.

— Завтра буде важкий день, — сказав Ларс, не відпускаючи її.

— Так, але сьогодні ти вдома. І ти зі мною.

Вона підняла руку й торкнулася його щоки, ніжно провела по контуру губ. Ларс заплющив очі — і в цьому короткому жесті було більше спокою, ніж у всіх промовах світу.

Вони стояли б так, поки ніч остаточно не поглинула місто.

Без слів, без обіцянок. Тільки дихання — його, її — спільне.

Але двері прочинилися, і пролунав нетерплячий голос айра Блеріса:

— Заходьте вже до будинку, дощ на дворі! Та й вечеря давно готова.

Ларс кинув ніжний погляд на Рамію і зітхнув.

— Буде ще час на любощі, а зараз повно справ, — ніби прочитавши його думки, виголосив Кларк.

Вечеряли всі похапцем, адже найманці спіймали Кайлу. Після вбивства імператора жінка попрямувала до будинку секретаря, бо більше не знала, куди йти. Рене саме пакував необхідні речі, щоб якнайшвидше забратися з Амарканду. Його коханка, і де тільки сили взялися, накинулася на нього з ножем. Рене вчасно ухилився і почав оборонятися, але Кайла не здавалася. За цим заняттям їх і застали Норман з Діром. Швидко скрутили обох і доставили до маєтку Блерісів, де Лола перевернула їм усі мізки. Пов’язаних злочинців закрили нарізно в підвалі маєтку.

Було вирішено оголосити про те, що вбивцю імператора спіймано, відразу після поховання, а також повідомити про суд наступного дня. Також Рене мав привселюдно розповісти все, що знав про злочини Ксавія. Ларс хотів, щоб жодна людина навіть не мала думки, що він причетний до вбивства свого дядька.

Зранку Блеріси мали їхати разом із принцом Ілларієм до палацу. Леді Агаті доручалося управління порядком в палаці, а айр Кларк віднині ставав першим радником майбутнього імператора. З коронацією вирішили не тягнути — вона відбудеться через три дні після поховання Ксавія. Друзі Рамії, як і вона сама, залишалися жити в маєтку.

— Лоло, — звернувся Ларс до велінки. — Я знаю, що наша домовленість виконана, але маю просити тебе про допомогу.

Менталістка вже знала, що потрібно майбутньому імператорові, але вирішила дати йому висловитися.

— Мені потрібні твої здібності, щоб розібратися, кому можна довіряти, а кому ні. Залишся поруч зі мною на місяць.

— Що я за це матиму?

— П’ять тисяч золотих, а також я надам у твоє розпорядження корабель із командою.

Ян аж присвиснув.

— Гаразд, три тижні — і не днем більше, — зухвало відповіла велінка. — А ще я хочу, щоб ви припинили гонитву велінів, дозволили їм працювати й жити в Амарканді, і сплатили компенсацію за збитки, спричинені Ксавієм.

Ларс ледь утримав спокійний вираз обличчя від таких запросів.

— Місяць. І права велінів в Амарканді я згоден обговорити з твоїм батьком. І звісно, я погоджуся, якщо до нас повернуться жерці, цілителі та артефактники.

— По руках!

Лола задоволено розсміялася, адже щойно отримала те, про що лише мріяла.

— По руках! — охоче підтвердив Ілларій.

Рамія прислухалася до розмови й міркувала, яка ж роль дістанеться їй.

Коли вона з принцом Ілларієм залишилася наодинці, все ж запитала:

— А що мені робити?

Чоловік посміхнувся, обійняв її і з теплом у голосі промовив:

— Відпочивати і насолоджуватися життям.

— Але ж палац… там мої речі…

— Завтра тобі все доставлять сюди, а покої моєї матері займу я.