-53- День весілля

Маракен прокинувся на світанку. У вузьких вуличках уже снували люди — торговці, ремісники, простолюд, що поспішав до центральної площі. Усі говорили лише про одне — сьогодні весілля імператора. І вперше за довгі роки народ мав побачити свою майбутню імператрицю, ту, що, за чутками, змусила самого Ксавія втратити голову.

Центральна площа Маракену була серцем міста — величезна, вимощена темним каменем із різьбленими гербами давніх династій. По колу її оточували колони зі світлого мармуру, прикрашені імператорськими прапорами. Під промінням вранішнього сонця вони сяяли, мов нові.

На північному боці здіймалася стародавня трибуна — схожа на частину монументального амфітеатру. Її звели ще за часів засновників Амарканду. Колись тут виголошували промови полководці, приймали присягу імператори, вершили суд і долі.

Кілька днів її очищали, шліфували, прикрашали золотими гербами. Тепер вона знову сяяла величчю. На найвищому ярусі — трон імператора, оточений пурпуровими завісами, а також місця для радників. Нижче — ряди для сановників і генералів. Ще нижче — місця для знаті.

Для леді Айрін — майбутньої імператриці — звели окремий поміст у самому центрі площі. Витончений, але міцний, оздоблений символами Сонця та Крил — емблемами надії та свободи. На його верхівці стояла різьблена кафедра з чорного дерева.

Артефакти звуку, розташовані довкола, мали зробити так, щоб кожне її слово рознеслося навіть у найвіддаленіший кут столиці.

О дев’ятій ранку площа вже вирувала.

Тисячі людей заполонили її — ремісники, рибалки, вуличні музиканти, торговці, підприємці, ресторатори та інший діловий люд. Між ними сновигали жінки, діти та зіваки. Повітря тремтіло від очікування. Дехто приніс квіти, інші — прапорці з імператорським гербом.

Але між усмішками відчувалася напруга: кожен чув, що сьогодні, після промови, на цьому ж місці буде страчено злодія, який зазіхнув на імперську скарбницю.

Шибениця стояла в протилежному кінці площі — проста, груба, зроблена з темного дуба. Її балка чорніла на тлі неба, мов тріщина в самому святі. Навколо стояли вартові, а поруч уже зібралися ті, хто жадав роздивитися майбутнє моторошне видовище в найменших деталях.

Почали прибувати сановники, генерали, імператорські радники, знать та закордонні гості, запрошені на весілля.

Через годину, коли весняне сонце піднялося достатньо високо, щоб залити сліпучим світлом усе навколо, — імператорська процесія рушила через площу. Попереду йшли сурмачі, далі — гвардійці у срібних обладунках. За ними — золотий екіпаж, запряжений білими кіньми.

Народ стих, коли дверцята відчинилися.

Із екіпажу під пильним наглядом охоронців вийшли імператор Ксавій та леді Айрін. Вони привітливо махнули натовпу. Далі процесія розділилася: Ксавій піднявся на трибуну, а майбутня імператриця попрямувала до помосту. У світлій, майже сяйливій сукні, з волоссям, прибраним у витончену діадему, вона йшла гордо та спокійно. На вустах грала привітна посмішка.

Її погляд ковзнув по натовпу, по трибуні — й нарешті зупинився на шибениці. Там, у тіні, стояв він. Ларс. Закутий у кайдани, але живий.

Рамія вдихнула глибше.

Сьогодні — день, коли світ почує її голос.

І день, коли все зміниться.

 Тисячі очей були прикуті до підвищення, де стояла Рамія. З правого боку від неї — трибуна з імператором, знаттю та радниками. Ліворуч — темна, похмура шибениця, на якій уже чекав страти Ларс. Вітер грався з полотнищами знамен, у повітрі змішувалися запахи поту, квітів та очікування.

Рамія підвела руку — шум стих.

— Любий народе Амарканду!

Її голос звучав чітко, рівно, з дивовижною владністю. — Ми всі тут зібралися в цей визначний і величний день, щоб почути істину.

Вона зробила коротку паузу, переводячи погляд з одного боку площі на інший.

— Ви переживаєте важкі часи. І я тут, щоб це змінити! Я обіцяю вам краще життя: робочі місця, нові лікарні та школи, відбудову храмів, опіку над знедоленими, допомогу сім'ям військових! А для власників помість і підприємств — зниження податків і реконструкцію!

Розвиток зовнішньої торгівлі та дипломатичних відносин зробить нашу імперію могутньою та процвітаючою!

У натовпі здійнялася хвиля схвалення — вигуки, аплодисменти, збуджений гомін. Люди почали кивати, перегукуватися:

— «Отак! Нарешті хтось піклуватиметься про народ!»

— «Слава майбутній імператриці!»

Серед мас сновигали непомітні городяни у простому вбранні — люди Ларса. Вони підхоплювали гасла, підігріваючи натовп, немов кидаючи іскри в суху траву.

Рамія зробила жест долонею, просячи тиші. Її обличчя стало серйозним, у голосі почувся метал.

— Але це все неможливо, поки на троні сидить узурпатор та вбивця!

Площа завмерла. Лунає колективне ох. Декілька жінок хрестяться. Хтось із вельмож на трибуні нервово схоплюється, але ніхто не наважується перервати промову.

Ксавій, що досі слухав її з легким усміхом, милуючись своєю коханою, різко напружився. Його очі звузилися, а губи стиснулись у вузьку лінію. Радники схилилися ближче, почали щось гарячково шепотіти, але імператор їх не чув.

Рамія зробила крок уперед. Її голос став гучнішим, сповненим гніву і правди:

— Так, вам не почулося! Імператор Ксавій незаконно зайняв трон. Саме він замовив убивство імператорської сім’ї!

На трибуні здійнявся гул. Частина знаті дивиться на Рамію з нерозумінням, частина — із зародком страху.

Рамія ж не зупиняється.

— А ще він винен у масовому викраденні дітей зі знатних сімей п’ятнадцять років тому! А також у зникненні наречених, які приїздили на відбір. Шановні вельможі! Ви не задавалися питанням — де ваші діти?

Вона обводить поглядом трибуну, і хтось із жінок затуляє рот долонею.

— Я знаю, де вони. Їх викрали й продали в рабство клану земляних драконів — союзникам Ксавія!

Рамія з розмаху показала рукою в бік делегації гостей. Усі погляди спрямовуються туди. Іноземці ворушаться на місцях, їхні очі звужуються, охоронці тягнуться до мечів. Але натовп уже гуде, мов вулик, наповнений ненавистю.