-51- Гнів

Коридори палацу були майже порожні. Лише поодинокі варти стояли біля дверей або повільно обходили територію з ліхтарями в руках. Тіні хиталися по стінах, наче живі. Їхні спотворені обриси нагадували Рамії обличчя тих, кого Ксавій колись зрадив.

Повітря стояло густе, напружене, ніби сам палац відчував — насувається буря. За вікнами ледь жеврів світанок.

“Він думає, що тримає мене на ланцюгу. Що я — просто гарна іграшка для імперського трону,” — думала Рамія, стискаючи кулаки. — “О, як же ти, Ксавію, помиляєшся.”

Біля дверей до імператорських покоїв стояли двоє охоронців. Вони обмінялися коротким поглядом, коли найманиця підійшла ближче.

— Леді Айрін, Його Величність не приймає гостей у такий пізній час, — обережно мовив один.

— Так, імператор спочиває, — додав другий.

— Я не гостя. Я — його наречена. Дозвольте пройти, — її голос був тихим, але в ньому бриніла сталь.

Охоронці вагалися, та все ж залишилися на місці. Кілька влучних рухів — і два тіла безсило впали додолу.

Рамія прочинила двері й увійшла. У вітальні ледь жевріли світильники, кидаючи тепле світло на стіни. На столі — залишки вечері й кілька порожніх пляшок вина. Двері до спальні були напіввідчинені.

На розхристаному ліжку, ледь прикритий простирадлом, розвалився оголений Ксавій. Він спав, посміхаючись своїм снам.

Рамія тихенько зняла черевички й навшпиньках підійшла ближче. З кишені дістала шовкові шнури — ніжні, але міцні. Обмотала ноги імператора, прив’язавши до бильця, потім руки — перекинула мотузку через верх і натягнула. Ксавій навіть не встиг зреагувати, як його зап’ястки підскочили догори.

Тоді Рамія обережно просунула руку під простирадло, знайшла те, чим він найбільше пишався, і сильно стисла.

Ксавій крикнув і різко прокинувся, ошелешено кліпаючи очима.

— Доброго ранку, любий! — солодко проспівала Рамія. — Як спалося?

— А-Айрін? Що… що відбувається? — задихнувся він, намагаючись звільнитися.

— Це я хочу вас спитати, Ваша Величносте, — її голос потемнів. — Що, до біса, відбувається?

Рамія стискала ще сильніше.

— Ай! Відпусти, боляче!

— І мені боляче, — прошипіла вона. — Знаєте, я от думаю, чи потрібен взагалі цей ваш орган? Дитину ми вже зачали, тож, можливо, мені буде спокійніше без нього. Не доведеться перейматися вашою вірністю.

Ксавій швидко отямився, зрозумівши, в яку халепу втрапив.

— Кохана, ти все не так зрозуміла…

— Справді? — її очі блиснули. — Досить необережно було розважатися з моєю камеристкою й думати, що я нічого не помічу.

— Айрін, люба, розв’яжи мене, і ми все обговоримо спокійно, — намагався підлеститися Ксавій.

— О, я обожнюю ваші “обговорення”, — насмішкувато відповіла вона. — Але зараз мене більше турбує запах дешевого парфуму, яким ви та ваше ліжко просочені до нудоти.

Вона піднялася, пішла до ванної й повернулася з графином холодної води. Не відводячи погляду, почала повільно виливати її на його груди, розмазуючи краплі долонями.

— Як вам така розвага, Ваша Величносте? Бадьорить? — глузливо спитала вона.

Ксавій перевів подих і посміхнувся криво:

— Збуджує. Продовжуй.

— Так і знала, що ви збоченець, — усміхнулася Рамія. — Але хорошого — потрошку. Я ж усе ще страшенно ображена.

Вона відставила графин, вийняла з волосся шпильку у вигляді стилету і  перерізала мотузки. Кинула на Ксавія грізний погляд, промовивши:

— Рекомендую якнайшвидше привести себе до ладу, Ваша Величносте. А я тим часом подбаю про наш сніданок. Сподіваюся, ваші охоронці вже отямилися.

Вона рушила до дверей.

— Стривай! Як ти сюди пройшла? — гукнув Ксавій їй услід.

— Коли я в гніві — для мене не існує перешкод, — кинула Рамія через плече, хижо посміхнулася й зникла у вітальні.