-48- Квітка з колориту

У душі Рамії все захололо, але вона швидко відкинула зрадливу реакцію. Розправивши плечі, гордо підняла підборіддя, скептично глянула Ксавію у вічі й промовила:
— Це маячня.

Імператор мовчки дивився на наречену. Це був двобій поглядів — і Ксавій відчув, що програє, особливо коли дівчина тривожно посміхнулася й додала:
— Тільки не кажіть, що ви повірили злочинцеві й засумнівалися в мені?

Саме так Ксавій і зробив, але тепер зізнатися у цьому було вкрай незручно. Він на мить відвів погляд — і цього вистачило, щоб з мисливця перетворитися на жертву, з обвинувача — на обвинуваченого.

Рамія не влаштовувала істерик чи сцен. Одного її вбивчого погляду було досить, щоб імператор почав виправдовуватись.
— Твоя камеристка зіграла в цій справі не останню роль, — нарешті мовив Ксавій.
— А до чого тут вона? — спокійно поцікавилася найманиця.
— А до того, що, поки ми спали від її снодійного, вона зробила зліпок із мого персня й передала злочинцям, — зло виплюнув імператор.

Рамія подякувала всім святим, що сидить. У горлі защеміло, мов хтось стиснув його крижаними пальцями.
— Не може бути! — видавила вона з себе, думаючи про те, яким тортурам піддали полоненого, якщо він таке наговорив.

На її щастя, Ксавій зрозумів це по-своєму.
— Може, люба моя, може. Я теж був шокований. Але злодій виявився на диво малодушним — мізерним боягузом. Трохи болю, і він вибовкав таке, чого мої шпигуни й таємна канцелярія не могли дотямити за всі ці дні.

Рамія не могла повірити, що Норман чи Ларс могли зрадити їхню ідею, а тим більше — підставити її. Це не вкладалося в голові. Хоч Ксавій і не схожий був на брехуна, вона вирішила витягти з нього якнайбільше.
— І що ж він розповів? — з жіночою цікавістю запитала вона.
— Те, що твоя велінка не раз працювала на їхню банду. Втерлася до тебе в довіру, дістала ключ до скарбниці. А коли відчула, що земля горить під ногами, — пограбувала й утекла.

Ксавій ледь не проговорився, що через цих злодіїв втратив менталіста, адже саме вони допомогли йому втекти, але вчасно прикусив язика. Його нареченій не варто знати про його темні справи.

— Але чому тоді цей грабіжник заявив, що я самозванка? — здивувалася Рамія.
— Бо, за його словами, справжня Айрін Блеріс є коханкою їхнього ватажка, який керує злочинним світом на Туманських островах!

“Ось воно! — спалахнуло в Рамії. — Ларс у темниці! Він спеціально наплів це все, щоб Ксавій розпитував мене, і я зрозуміла, що він у біді.”

— Цікаво, а я тоді хто? — глузливо запитала найманиця.
— От і мені цікаво, — промовив імператор і вп’явся в неї крижаним поглядом.
— Не дивіться так на мене, Ваша Величносте, — з притиском відповіла Рамія, — бо я все більше сумніваюся у ваших почуттях!

Вона зітхнула і промовила:

— Батько розповідав, що коли я була зовсім крихітною, його друг, покійний імператор Ахтаній, обіцяв подарувати йому пошуковий артефакт із краплею моєї крові. Він би стовідсотково вказував на моє місце знаходження. Під час тієї злощасної поїздки імператор мав забрати готовий артефакт і передати моєму батькові. Але… вся імператорська сім’я загинула. Якби мої батьки тоді отримали ту квітку з колориту, я б не загубилася.

Рамія сумно зітхнула й замовкла. Її очі потемніли від болю.

Ксавій задумався. Спогади один за одним почали спливати в його голові: “Квітка… квітка з колориту! Так, я ж бачив її серед речей Ахтанія. Тоді подумав, що це просто дрібничка, прикраса!”

Імператор різко схопився на ноги.
— Ви куди? — здивувалася Рамія.
— Скоро повернуся! — гарячково кинув Ксавій і вибіг із покоїв.

Він поспішав до своєї таємної кімнати, де зберігав найважливіші документи й речі. Приміщення колись було комірчиною прибиральника, але тепер нагадувало сейф із хитромудрими замками, схований за непримітними дверима.

Перебираючи коробки, імператор нарешті знайшов те, що шукав. На дні, під пожовклими паперами, лежав медальйон із квіткою з рідкісного колориту, яка переливалася всіма барвами, окрім однієї пелюстки.
Ксавій завмер, дивлячись на артефакт.
“Працює! Він працює!” — радісно подумав і, сховавши медальйон у долоні, помчав до нареченої.

Щойно він відчинив двері, остання пелюстка спалахнула світлом. Не могло бути сумніву — перед ним Айрін Блеріс.

Рамія піднялася, підійшла до збентеженого імператора й узяла медальйон із його рук.
— Він увесь час був тут… — прошепотіла й заплакала.

Гіркі сльози котилися щоками. Вона згадувала батька, що загинув, матір, яка згасла від туги, юність, сповнену боротьби за виживання… І в серці знову розквітала ненависть до того, хто стояв перед нею. Адже офіційна версія казала, що на імператорське подружжя напали розбійники. То чому ж не забрали медальйон із дорогоцінного колориту?

— Чому ти плачеш, кохана? — схвильовано спитав Ксавій.
Рамія підняла заплакане обличчя й криво посміхнулася:
— Вже знову “кохана”? А ще годину тому ви повірили словам злодія! А якби не було артефакта? Що тоді важило б моє слово проти його?!

Ксавій розгубився. Він не терпів жіночих сліз, але зараз почувався винним і хотів заспокоїти її.
— Так, визнаю, я засумнівався. Не плач, будь ласка. Будь-хто на моєму місці…
— Не продовжуйте, я все розумію, — м’яко перебила його Рамія, витерла сльози й сховала медальйон за корсаж сукні.

— Дякую, Ваша Величносте, що повернули сімейну реліквію, — промовила вона й ледь торкнулася його щоки поцілунком.

— Е-е… я хотів… — почав Ксавій.
— Так, так, ви мені недорозказали про допит, — перебила його Рамія. — Ви казали, що злодій знав справжню леді Айрін і мав викрасти для неї діамантове намисто. Вам не здається, що в цій історії забагато дивного?

— Чого саме? — мляво спитав він, подумки прощаючись із артефактом.
— По-перше, велінка — менталістка. Вона знала, хто є хто. По-друге, злодії ризикували життям, щоб украсти лише намисто — це смішно. А по-третє, вони просувалися аварійним тунелем. Вам це нічого не нагадує?
— Ні. Як це пов’язано?
— Думаю, Лола здійснила на них ментальний вплив і свідомо відправила на смерть. Можливо, вони їй заважали або забагато знали…