-46- Викрадення артефакту

Ніч перед вирішальним днем минула неспокійно. У занедбі панувала напружена тиша, яку зрідка порушували короткі репліки, шурхіт спорядження та скрип старих дверей. Ларс сидів до опівночі, знову й знову перевіряючи карту, ніби намагаючись вичитати з неї щось нове.

На світанку, коли місто ще дрімало в тумані, спільники, переодягнені в селян, покинули занедбу.

До садиби Скорика дісталися без пригод. Старий маєток, ззовні давно покинутий і зарослий бур’янами, був ідеальним місцем для збору. Там вони взяли коней, зброю, запас смолоскипів та старий ліхтар із особливим склом, що не відбивав світло на воді.

— Час вирушати, — промовив Ларс, коли сонце вже котилося за обрій.

Шлях до входу в тунель був важким: довелося пробиратися крізь зарості, обходити болотисті ділянки, де земля хлюпала під ногами, і дотримуватися тиші — хтозна, може неподалік чатували патрулі. Нарешті, біля кам’яного виступу в давно покинутому кар’єрі, Ларс зупинився.

— Ось тут, — прошепотів він. — Під цією плитою — вхід.

Найманці відкотили важкий камінь і поглянули у темну пащу тунелю. Звідти потягнуло вогкістю та старим камінням. Ларс запалив ліхтар і, разом із Норманом, рушив уперед.

Прохід був вузьким, місцями обваленим, але загалом придатним для пересування. Вода сочилася зі стін, іноді чути було глухе бурчання — пливуни нагадували про себе. Просуваючись тунелем, Ларс час від часу встромляв запалені смолоскипи в отвори у стінах.

— Ще трохи, — прошепотів він, коли підійшли до розгалуження. — Ліворуч — шлях до виходу. Праворуч — пастка.

Норман кивнув, і вони вирушили в потрібному напрямку.

Через півгодини спільники опинилися перед глухою нішею. Ларс натиснув у кількох місцях — каміння здригнулося і почало роз’їжджатися в різні боки, утворюючи лаз.

Чоловіки прислухалися, задоволено переглянулися і ступили на кам’яну підлогу замку. Темний прохід завершувався вузьким коридором, що вів до першого рівня підземелля. Ларс і Норман тримали зброю на поготові. Ліхтар тьмяно освітлював кам’яні стіни, на яких тремтіли тіні.

— Попереду мають бути вартові, — прошепотів Ларс і зупинився.

І справді: за кілька кроків, біля арки, за якою починалися сходи, чатували четверо охоронців. Вони стояли розслаблено, перемовляючись, але один із них раптом насторожився.

— Ти це чув? — запитав він.

Норман, не вагаючись, кинув у темряву камінь. Вартові повернулися в той бік — і в ту ж мить Ларс і Норман кинулися вперед.

Бій спалахнув блискавично.

Норман ударом меча збив першого охоронця з ніг, а Ларс, рухаючись з флангу, влучно кинув ніж у другого. Третій встиг підняти меч, але Норман, ухилившись, завдав йому удару в живіт. Четвертий кинувся тікати — Ларс наздогнав його і звалив на землю.

— Швидко! — прошепотів Ларс, хапаючи Нормана за плече. — Це ще не все.

Вони рушили далі, спускаючись на нижчий рівень. Там, біля входу до скарбниці, чатували ще четверо вартових — краще озброєні, в броні, з арбалетами.

— Якщо вони встигнуть вистрілити — нам кінець, — прошепотів Норман.

Ларс кивнув і витягнув із-за пояса два невеликих циліндри з гнітом. Підпалив їх від ліхтаря і кинув по черзі в бік охоронців.

Циліндри покотилися підлогою, і за мить коридор заповнився густим сірим димом. Вартові закричали, почали стріляти навмання. Ларс і Норман кинулися вперед, використовуючи хаос.

Норман із розгону смертельно поранив одного охоронця, вдарив другого по шолому — той знепритомнів. Ларс нейтралізував двох інших.

Норман озирнувся, Ларс йому кивнув і промовив:

— Ходімо! Хтозна, скільки в нас часу.

Спільники кинулися до скарбниці. Ларс вставив перстень у спеціальний отвір — і двері прочинилися. Вони просковзнули всередину. Відразу спалахнуло світло — давня задумка велінів-інженерів.

Ларс відразу пішов на пошуки артефакту. Норман зупинився й зачаровано розглядав підземну залу. Вона була викладена темним, полірованим базальтом, що виблискував у світлі, мов застигла ніч. На підлозі — складна мозаїка, що зображувала сцену коронації першого імператора. Висока аркова стеля спиралася на масивні колони з вирізьбленими древніми написами.

Норман не втримався: провів рукою по одній із колон. Раптом щось клацнуло, і перед його очима відкрився маленький сховок. Він просунув руку і дістав невеликий тубус, у якому зазвичай зберігали документи. Сховок зник. Як не проводив рукою — комірка не відчинялася.

— Гей! Я тут випадково дещо знайшов… — вигукнув він.

— Бери з собою, потім розберемося, — відрубав Ларс.

Норман сховав тубус у куртку й поспішив до спільника. Ларс стояв у центрі — на підвищенні з кам’яним постаментом — і саме підмінював артефакт «Серце дракона» на дуже схожу підробку. Потім підійшов до стелажів із коштовностями, схопив діамантове кольє неймовірної краси й недбало засунув його в кишеню.

— Тепер можемо повертатися, — сказав він і поспішив до дверей.

Вийшовши в коридор першого рівня, спільники почули далекі голоси вартових.

— Швидко! — прошепотів Ларс, підхопивши залишений ліхтар. — У нас є хвилина, не більше, щоб дістатися другого рівня.

На ходу Ларс передав Норману артефакт і перстень:

— Надійно сховай це. Ти підеш першим у тунель, я прикрию.

Норман мовчки підкорився. Спільники швидко піднялися сходами на другий рівень.

— Ще трохи, — прошепотів Ларс. — Тунель за поворотом.

Але там чекала засада: четверо вартових, озброєних мечами й арбалетами, стояли в бойовій позиції. Один із них одразу закричав:

— Тривога! Злодії в скарбниці!

— Біжи! — крикнув Ларс Норманові і кинувся уперед.

Бій спалахнув, як іскра в пороховій бочці.

Ларс із розгону збив одного охоронця, меч зітнувся з клинком другого. Норман, ухиляючись від стріли, кинувся вбік і завдав удару по нозі третього. Четвертий встиг натягнути арбалет — і стріла, свиснувши, влучила Ларсу в ногу.