-44- Рамона

А Рамона тим часом брела замковим парком. Вона шукала свій особливий закуток — місце, куди любила приходити згадати юність, а нині прийшла сюди поплакати.

«Ще ніколи Ксавій не говорив зі мною так грубо! І все через цю Айрін! Геть задурила йому голову! Але нічого, і від неї я позбудуся…»

Рамона була сиротою. Такими дітьми опікувалася Каяна. Коли вони підростали, їм знаходили місце при дворі. Рамона виявилася здібною, тому потрапила в камеристки до матері Ксавія. Імператриця помітила, як дівчина замріяно дивиться на її сина, і дещо вирішила.

На шістнадцятиріччя принца вона привела юну Рамону до його кімнати. Так Ксавій став для дівчини першим і останнім чоловіком, а вона — його першою коханкою. Їхній таємний роман тягнувся роками.

Рамона була тією, перед ким не потрібно було прикидатися, нічого доводити чи завойовувати прихильність. Варто було Ксавію лише поворухнути пальцем — і вона вже бігла до свого ідола.

Молодий принц не помітив, як почав довіряти їй свої думки та таємниці. Саме Рамона запропонувала перевестися в камеристки до імператриці Каяни, щоб мати змогу шпигувати за монаршою родиною. Все, що почула чи побачила, — до дрібниць переказувала своєму коханцеві.

Все змінилося, коли Ксавій став імператором. Він виділив Рамоні апартаменти на першому поверсі й призначив головною над усією прислугою. Фактично, вона стала господинею замку. Але з того часу Ксавій усе рідше кликав її у своє ліжко. А з початком відборів — і зовсім охолов.

Це глибоко ранило любляче серце колишньої коханки. Рамона вирішила вимістити свою лють на учасницях відбору.

Під час перших оглядин одна з дівчат — Ізольда — не просто, мов кішка, закохалася в її Ксавія, а й примудрилася завагітніти від нього. О, цього Рамона стерпіти не могла! Як наглядачка над дівицями, вона збрехала імператорові, що дівчина пуста. А потім нашепотіла, що непридатних наречених варто позбутися, подарувавши союзникам.

Як же вона тішилася, стоячи в порту й дивлячись, як корабель із заплаканою Ізольдою відпливає від берега. "Тепер у Ксавія ніколи не буде спадкоємця. Він не одружиться, а з усім іншим я впораюся…"

Роками Рамона, мов павучиха, плела свої інтриги. Якщо імператор обирав фаворитку, вона втиралася до неї в довіру й «підказувала», як поводитися, аби ще більше завоювати його прихильність.

Але цього разу все було інакше — її Ксавій закохався.

Рамона сіла на лаву, заховану між кущів жимолості, й гірко заплакала. У тих сльозах було все: невзаємне кохання, неприборкана пристрасть, відчай, лють, ненависть і жалість до себе.

Вона так захопилася своїм горем, що не почула кроків.

— Чому така красуня плаче? — пролунав оксамитовий чоловічий голос. — Візьміть хустинку й витріть свої прекрасні очі.

Перед розмитим від сліз поглядом Рамони з’явився білосніжний носовичок.

«Святі пращури, в мене, мабуть, ніс розпух! А цей чоловік назвав мене красунею!» — майнуло в голові служниці.

Подякувавши, вона швидко взяла хустинку й прикрила ним заплакане обличчя.

— На вулиці прохолодно, а ви вибігли в одній сукні, — турботливо промовив незнайомець.

— Ви, що стежили за мною? — пробурмотіла, відвернувшись, Рамона.

— Не зовсім. Я побачив, як ви вибігли з замку. Подумав: у цієї чарівної жінки щось трапилося, можливо, їй потрібна допомога. Пішов за вами... і не помилився.

Рамона почула шелест — і ось на її плечі лягла чоловіча куртка, що ще зберігала тепло від його тіла.

— Одягайтеся, бо застудитеся.

Служниця покірно просунула руки в рукави. Стало напрочуд затишно. Вона підняла голову і уважно поглянула на чоловіка.

Років тридцять, може, трохи більше. Мужнє обличчя: широкі вилиці, високий лоб, рівний ніс, чітко окреслені губи, коротка стрижка, легка небритість. Виразні очі зі смішинками, гарні вії, рівні брови. Погляд ковзнув нижче — він був високий, плечистий, із добре розвиненими м’язами, у формі охоронця замку.

— Мене звати Рамона, — промовила вона, бо чоловік їй сподобався.

— А я якраз думав, як познайомитися, — з посмішкою відповів охоронець і простягнув руку. — Дір.

Рамона вклала свої вузькі, тонкі пальці в його широку долоню.

— Такі холодні… — мовив він, накриваючи їх другою рукою й ніжно стискаючи. — Так чому ж плакала така красуня? Невже через чоловіка?

Дір сів поруч, не відпускаючи її руки. Рамона зашарілася й опустила очі.

— Не хочеш — не розповідай. Але один мудрець казав: троянда завжди красива, ароматна, запашна… — він нахилився ближче, понижуючи голос до інтимного шепоту. — І якщо один джміль не в змозі зібрати з неї нектар, завжди знайдеться інший.

Рамона заінтриговано підвела погляд. Їхні обличчя розділяли кілька сантиметрів до поцілунку. Але Дір не квапився, а лише лагідно посміхався. Вона зрозуміла, що рішення — за нею.

Відхилившись трохи назад, вона ще раз окинула його оцінюючим поглядом. Красивий. Спокусливий. І може бути її — хай навіть ненадовго. Вона достатньо доросла, щоб розуміти натяки. Скільки років Ксавій нехтував нею? І чи хоч раз назвав красунею? А чи дивився ось так — полум'яно!?

Рішення прийшло блискавично.

— Діре, проведіть мене, будь ласка, до моїх покоїв, — промовила вона. — Щоб я відразу могла повернути вам куртку.

— Залюбки! Радий бути корисним такій чарівній троянді!

Дір допоміг Рамоні підвестися, і вони неспішно рушили до замку. Дорогою чоловік розповідав кумедні історії, а жінка безтурботно сміялася.

Дійшовши до дверей, що вели до її покоїв, Рамона відімкнула замок і жестом запросила його всередину.