-42- Теорія

Рамія прокинулася під ранок. Вона важко розліпила повіки, намагаючись сфокусувати погляд. Перед очима все пливло, голова гуділа, а тіло — мов потрапило під копита скаженого коня.
— Що зі мною? — прошелестіла вона пересохлими губами.

Але її почули. Незнайомий жіночий голос розрізав простір:
— Леді, слава Праматері! Ви отямилися! Як же Його Величність зрадіє! Може, ви хочете води?
— Хочу.

Рамія відчула, як її припідняли за плечі й притулили до рота склянку з водою. Випроставши одну руку, вона схопила келих, випила все до останньої краплини й попросила ще. Напившись, зрозуміла, що в очах та голові трохи прояснилося.

Найманиця обвела поглядом велику розкішну спальню: білі з позолотою меблі, люстра з гірського кришталю й усі відтінки лавандового — від подушок на м’яких меблях до легких портьєр. «Наче в потаємній кімнаті маєтку Блерісів», — пригадала Рамія.
— Де я? — не вагаючись, запитала вона.
— У покоях покійної імператриці Каяни, — благовійно промовила жінка. — Імператор сам вас сюди приніс. На руках! І наказав доглядати за вами й одразу повідомити, як ви прокинетеся! Ой!

Жінка схопилася й бігцем покинула спальню. Віддалено почулося метушіння, а потім наглядачка — так прозвала її Рамія про себе — повернулася. Вона манірно всілася на стілець і витріщилася на неї.
— Хто ви і де моя камеристка?! — суворо запитала найманиця.
— Ой, біда, невже ви нічого не пам’ятаєте? Хоча… Ваша камеристка, хай їй грець, отруїла вас, пограбувала й утекла. Досі шукають. А ви як злягли, то от тільки-но отямилися! Майже чотири дні, мов нежива!
А я — ваша нова камеристка, мене звати Рамона. Ви не хвилюйтеся, я все вмію. Я ще покійній імператриці прислуговувала, коли юнкою була.

Рамія якусь мить розглядала співрозмовницю, і перше, що спало їй на думку, — Рамона доповідатиме про кожен її крок, рух і слово. Ця манірна жіночка у строгій темно-синій сукні з білим накрохмаленим комірцем, із гладко зачесаним волоссям, зібраним на потилиці в тугу гульку, — вельми цінувала свою роботу. І якщо стільки років затрималася в палаці, її цінували теж. Можливо, вона навіть мала певний статус, допоки її не призначили камеристкою.
— Розкажіть про себе, Рамоно. Все, що вважаєте за потрібне.

Камеристка наче чекала на цю пропозицію, тож завчено відповіла:
— Я народилася в Маракені. Моя мати працювала при дворі прачкою, тож коли я підросла, вона влаштувала мене покоївкою. Потім я доросла до однієї з камеристок імператриці, але пропрацювала всього місяць, як її не стало. Благословенна її душа! Така чудова жінка була!
Після смерті імператриці я згодом стала старшою покоївкою. А коли імператор почав шукати наречену — помічницею головного розпорядника бенкетів з питань порядку та чистоти. І ось я знову камеристка, — закінчила розповідь Рамона й зітхнула, наче зробила Рамії величезну послугу своєю присутністю.

Найманиця вирішила поводитися нейтрально: зрештою, не вона призначила собі помічницю. Була б її воля — вибрала б веселу молоду дівчину, а не цю… ворону.
— Рамоно, допоможіть мені підвестися. Я хочу до вбиральні й освіжитися. А ще приготуйте мені нову сорочку й халат.

Камеристка кинулася виконувати наказ, бо хто його знає, ким стане ця дівчина, якщо імператор так опікується нею.
Рамія, похитуючись, пішла, відмовившись від підтримки служниці.
— Я маю сама перевірити, наскільки кепський мій стан, — тільки й промовила вона.

Поки Рамія купалася, Рамона наказала служницям змінити постіль — адже вже чотири ночі тут ночував імператор. Лягав в одязі поверх ковдри й обіймав свою наречену. Як тільки з’явилася можливість, камеристка почала співати дифірамби Ксавію: як він перелякався за здоров’я дівчини, як романтично вартував біля неї щоночі, як примусив усіх шукати злодійку — мрія, а не чоловік!

Ксавій прийшов через годину. Найманиця саме покінчила зі сніданком і допивала чай. Вона вирішила не вставати з ліжка ще кілька днів, спекулюючи своїм станом. Імператор подарував дівчині величезний букет весняних квітів.

Рамія занурила обличчя в квіти, потай спостерігаючи за щасливим обличчям Ксавія.
— Дякую, Ваша Величносте, вони прекрасні!
— Але ніщо не зрівняється з вашою красою! Хіба що це! — промовив Ксавій.

Він дістав із кишені коробочку з неймовірної краси перснем, став на одне коліно перед ліжком Рамії й урочисто промовив:
— Леді Айрін, я прошу вас стати моєю дружиною, імператрицею Величного Амарканду й розділити зі мною владу!

Рамія тривожно посміхнулася. «Треба виграти час, якнайбільше часу, а там Ларс щось придумає», — роздумувала вона й протягнула руку Ксавію.
— Для мене це велика честь, Ваша Величносте, я згодна.

Ксавій не очікував, що дівчина так швидко погодиться, і на мить замешкався, чим насмішив Рамію.
— Ви передумали? Обручка не справжня? — весело запитала вона.
— Ні-ні, я трохи ошелешений! Це від кохання! — посміхаючись, промовив Ксавій, надів перстень на тендітний безіменний пальчик і ніжно, майже цнотливо, поцілував Рамію в губи.

— Як ви себе почуваєте, моя імператрице? — запитав стурбовано, погладжуючи дівочу руку з обручкою, що передавалася з покоління в покоління.
— Кепсько, але вже можу встати й трохи пройтися, а потім знову хочеться лягти, — пожалілася Рамія.
— Покликати лікаря? Якщо чесно, учора я його зачинив у бібліотеці.
— О?! — тільки й вигукнула найманиця. Їй було шкода старого, але незрозуміло, як Ксавій розцінить її жалість.
— А може, хай посидить там трохи — підвищить кваліфікацію? — кепкуючи, запитав імператор.
— Не знаю, але так хочеться спати, — приховано позіхнула вона, кліпнувши очима.
— Втомилася?
— Так.
— Тоді я піду, а ти відпочивай, але пообіцяй, що знову не прокинешся через чотири дні, — глузливо попросив Ксавій.
— Обіцяю, — сонно відповіла дівчина, повернулася на бік, підклала долоні під щічку й заплющила очі.

Імператор ще хвилину милувався своєю тепер уже справжньою нареченою й вийшов із кімнати.