-35- Омана

Найманця слухняно підвелася, а сама лихоманливо обмірковувала. “Не може такого бути, щоб Лалін мене покинула та і викрасти спритну велінку надто тяжко”. Цікава здогадка промайнула в думках.

Повз пробіг офіціант з брудним посудом та скатертиною і розчинився у прорізі дверей.

Рамія залишилася наодинці з імператором. 

Вона різко повернулася обличчям до Ксавія і вигукнула:

— Ви блефуєте!!! Це неправда!

— Що? Що ви маєте на увазі, — розгубився Ксавій від такого натиску.

— Моя камеристка нікуди не зникала, а вся ця розмова, — Рамія грізно звела брови до купи, — Вся ця розмова — щоб не обговорювати зі мною події минулої ночі! 

— Тобто, Ви вважаєте, що я ввожу вас в оману? — насуплено запитав імператор, з металевими нотами в голосі.

— Саме так! — в тон йому відповіла найманця, — І у мене є всі підстави вам не довіряти!

— Це чому ж це!? 

— Ви знущаєтеся!?

— Ні, цікаво чим я завинив.

— Чим завинили?! Ви заманили мене в своє ліжко, збещестили! І мало того, що я нічого не пам’ятаю, ви ще вдаєте, що нічого не трапилося!!! — прокричала Рамія.

Ксавій криво посміхнувся кутиком губ, зверхньо подивився на розлючену дівчину і самозакохано промовив:

— А що щось трапилося? Планета зупинилася, чи сонце перестало світити? Це б все одно сталося — не сьогодні, так завтра! І затямте — ви лише жінка, яка створена, щоб бути під чоловіком. В даному випадку тепер моя жінка, і коли я захочу, то знову скористаюся своїм правом чоловіка! І якщо вам стане легше, то я теж нічого не пам’ятаю! 

Рамія від таких слів ледь не захлинулася від гніву. Вона піднесла руку, щоб з’їздити по самовпевненій пиці Ксавія, але імператор перехопив її долоню і боляче стиснув пальці. 

— Не забувайтесь, леді! — підкреслено холодно прошипів імператор, навмисно викручуючи їй руку.

Найманця стерпіла біль і не менш холодно відповіла:

— Найгірше для жінки, це коли чоловік не пам’ятає ночі, яку провів з нею! Але, мабуть, вам або не має чим гордитися, або ви брешете про свою тимчасову втрату пам’яті! 

Жовч розтеклась красивим обличчям Ксавія, спотворюючи його до невпізнання. 

— А у вас виявляється є досвід! Що? Вже хтось не пригадав ваших принад? — повернув шпильку Ксавій, не розуміючи, як близько влучив.

Рамія занесла другу руку для ляпаса, але і та була спіймана.

— Ви прекрасно знаєте, що до вас в мене нікого не було! — люто прогарчала вона. — Все! З мене годі! Я повертаюся додому! А ви собі шукайте іншу жертву для втіх!

Рамія смикнулася, але Ксавій схопив її ще дужче і міцно притис до свого напруженого тіла.

— Ні, моя люба! — хижо прошепотів їй на вушко, — Зараз ми підемо у ваші кімнати і ви переконаєтеся в моїх словах, а після детально обговоримо наші стосунки!

Рамія випручалася і відійшла на декілька кроків. Перевівши подих, впевнено промовила:

— У мене немає підстав сумніватися в своїй камеристці! Вона чесна і порядна дівчина, на відміну від вас! 

— А я не сумніваюся в своєму секретареві! — гаркнув Ксавій, пропускаючи мимо вух чергову образу.

— Що ж, якщо Лола на місці — ви мене відпускаєте додому, а якщо ні, тоді можливо я залишуся! — спробувала поторгуватися Рамія.

— Побачимо! 

Ксавій схопив дівчину за руку і у скаженому темпі поволік коридорами замку. 

Через декілька хвилин, він вже штовхав двері до апартаментів Рамії. Яким було його здивування, коли він побачив Лолу, що сиділа за столиком і снідала. Ксавій шаленим поглядом обвів вітальню. Кімната сяяла чистотою.