-34- Неприємна новина

Дежавю. Ксавій так само, як і вчора ввечері, сидів за сервірованим столом і чекав на неї. Потім так само швидко піднявся і пішов назустріч, але Рамія вже йому не посміхалася. Великих зусиль їй вартувало приховувати своє роздратування. А ще вона не зовсім уявляла як себе тримати поруч з імператором. Обставини вимагали тонкої гри, адже будь-яка помилка може коштувати надто дорого. 

Найманиця вирішила покластися на обставини — чемно присіла в реверансі і привіталася, наче і не було ночі між нею і Ксавієм. Імператор поцілував її руку, трохи затримавши пальці в своїй долоні.

— Ця сукня вам личить, леді Айрін, хоч вона і не така розкішна, як ваші.

У найманиці на язиці закрутилося декілька шпильок, на кшталт: “А чи не образиться господиня сукні, коли виявить, що одна з її ганчірок зникла?” або “Скарбниця настільки обміліла, що немає грошей на гідне вбрання для нареченої?”

Але вона змовчала і скромно опустила очі додолу.

— Це сукня моєї матері! Коли вона повернулася до свого клану, я залишив це вбрання на згадку про неї, — продовжив імператор, зачаровано дивлячись на дівчину.

Він підійшов ближче до Рамії, провів тильною стороною долоні по її щоці і пристрасно промовив:

— Я не казав, але ви така ж вродлива як і вона, а ще хитра і розумна! Це дуже небезпечна суміш! Ви притягуєте мене до себе, мов магніт, приходите у мої сни…

Найманиця затамувала подих.

“Ого! Щось Ксавія криє! Треба запитати у Лоли чи немає у зілля побічних ефектів!” — подумала збентежено, а в голос улесливо промовила.

— Ви мене переоцінюєте, Ваша Величносте. Я думаю, що все ж таки жодна леді не зрівняється з Вашою матір’ю! 

Імператор хмикнув, задоволено посміхнувся, взяв її за руку і повів до столу.

У Рамії зовсім не було апетиту. Вона відчувала себе, наче сидить на тисячі отруйних голок і не має можливості змінити місце положення. Ксавій снідав мовчки і не ховаючись спостерігав за дівчиною. Він бачив, що вона хвилюється, розгублена і явно очікує від нього певних пояснень. І в нього теж до неї виникло багато запитань, та він не був певен, що хоче почути відповіді. І все ж таки… Імператор поклав на тарілку виделку з ножем, взяв серветку і витер губи, відкинувся на спинку стільця і впився поглядом у Рамію.

— Як давно ви знаєте свою камеристку, леді Айрін? — запитав він вкрадливо.

Скажений гуркіт грому серед ясного неба, не здивував би так найманицю, як це запитання. “До чого тут Лола?!” — блискавкою пронеслося в її голові.

Імператор зчитував непідробні емоції з обличчя дівчини і розумів, що вона не на жарт збентежена.

— З зи-зими, — затинаючись протягла, і вже чіткіше додала: — Я не могла підібрати собі кімнатну служницю серед сільських дівчат, і якось побачила Лолу в місті… Вона мені сподобалася і я наняла її на роботу.

Тут Рамії не потрібно було вигадувати, адже правда звучала цілком прийнятно.

— Мій секретар, Рене, на ваше прохання заходив до вас. Ваша камеристка зникла! В кімнаті безлад!  — сказав імператор, наче вбив цвях в домовину.

— Як зникла? Не може бути? Може з нею щось трапилося. Потрібно негайно організувати пошуки! — Рамія поспішно встала з-за столу, незграбно махнула рукою і перевернула келишок з вином. Малинова пляма розповзлася білосніжною скатертиною. 

Ксавій і бровою не повів. Він клацнув пальцями в бік молодого офіціанта, що стояв неподалік. Хлопчина підбіг і заходився прибирати на столі.

Сам імператор встав, запропонував найманиці руку і беззаперечним тоном промовив:

— Ходімо, леді Айрін, прогуляємося до ваших апартаментів і ви самі все побачите на власні очі.