-29- Тріщина

В двері вітальні тихенько постукали. Змовниці переглянулися і затихли. Лола пішла відчиняти. На порозі в костюмі офіціанта стояв Ларс. Він окинув поглядом довгий коридор, переконався, що його ніхто не помітив і прослизнув до кімнати.

Серце Рамії радісно закалатало, вона кинулася в обійми коханого.

— Коханий, як добре, що ти прийшов! Нам є що розповісти! — нетерпляче вигукнула найманиця, легенько цілуючи чоловіка.

Вона розчепила обійми, взяла Ларса за руку, повела і всадовила на диван, поруч із собою. Лола вмостилася в крісло навпроти.

Дівчата коротко переповіли ситуацію, що склалася на бенкеті.

— Я ось що придумала, — продовжила Рамія, — Лола підсипле у вино сонне та затьмарююче зілля. Імператор засне, ми знімемо з його руки перстень, і вже цієї ночі зможемо пробратися до скарбниці. Викрадемо артефакт і покинемо цей клятий палац!

Очі найманиці блищали від збудження і відчуття майбутнього полегшення, коли ця історія нарешті завершиться.

Але у Ларса були інші думки, тож він коротко і лаконічно відповів:

— Ні!

— Що “ні”? — запитала розгублено Рамія,  адже вважала свій план неперевершенним.

— Ні, тому що це легковажно. Зранку дядько прокинеться і зрозуміє, що ви його ошукали. І якщо захоче, то на ваші пошуки відправиться ціла армія. І в першу чергу постраждають Блеріси та інші мешканці Срібленців. Ксавій накаже катувати кожного, щоб зібрати якомога більше інформації. Він землю ритиме, і ні перед чим не зупиниться.

Крім того, швидко виявить, що “Серце дракона” зникло зі скарбниці і здогадається, кому може бути потрібен такий артефакт.

— Але ж ти можеш заявити свої права на трон… — невпевнено пробурмотіла найманиця, вже розуміючи, що Ларс в чомусь правий.

Чоловік важко зітхнув і на мить поринув у свої думки. 

— Я вб’ю його! — відважно вигукнула велінка, збуджуючи тишу. — Проткну кинджалом його гниле серце! І помщуся за свій народ і за свою сім’ю! 

Лола схопилася з крісла, сповнена рішучості. Ларс кинув на неї важкий погляд і гаркнув:

— Сядь! Не мели дурниць! Теж мені месниця!

— Але чому, Ларсе? — втрутилася найманиця, — Якщо Ксавій помре, шлях до трону вільний! Завдяки артефакту ти доведеш, що ти законний спадкоємець!

Чоловік саркастично розсміявся. 

— Чудова картина! Імператора вбивають на побаченні з “моєю сестрою”. Слідчим навіть і здогадуватися не потрібно, хто це зробив! А потім я з’являюся, як сніг на голову. “ “Добридень, я Ілларій, син Ахтанія — ваш новий правитель! Прошу любити і шанувати!” І тут всі посіпаки і поплічники Ксавія хутко переметнуться на мою сторону, встануть навколішки і заприсягнуться у вірності! І земляні дракони, родичі дядька теж все проковтнуть… і всі будуть жити в мирі і злагоді! Ти серйозно, Раміє?! 

Гаряча хвиля обурення, гніву, сорому від власної недолугості прокотилася тілом найманиці, в’їдаючись щупальцями в душу.

Якби Рамія змогла ще б більше почервоніти, то б її обличчя, пашіло, мов квітка польового маку.

— То що ти пропонуєш?! — різко промовила дівчина, нервово дихаючи. 

Ларс витримав паузу, допоки найманиця не опанувала себе, і спокійно промовив:

— Ти, Раміє, йдеш на побачення, вдаєш з себе закохану. П’єш з імператором вино з зіллям. Ви засинаєте. А тим часом, ти, Лоло, зробиш зліпок з персня. —

Ларс дістав з кишені коробочку з віском і передав збентеженій велінці. — Принесеш відбиток мені. Я буду тут, і чекатиму. Коли мій майстер виготовить дублікат, ми з Норманом прокрадемося до скарбниці і заберемо артефакт,  а потім… 

— Чекай! — перебила Ларса обурена найманиця. — Що значить засинаємо?! Я маю залишитися з Ксавієм наніч, а що я йому скажу вранці?!

Це був найскладніший момент! Як чоловік міг пояснити коханій жінці всі тонкощі цієї небезпечної гри? Але всі вони надто далеко зайшли і потрібно зіграти виставу до кінця.

— Як я зрозумів, після зілля ви нічого не пам’ятатимете, або смутно. Тож треба, щоб дядько повірив, що ви переспали. — сказав і скривився, ніби встромив собі у серце ножа.

В роті стало гірко від однієї думки про це. Картина: розхристана Рамія в ліжку з його найлютішим ворогом — важкою завісою лягла на очі. Ларс встав з дивану, знайшов на столику, що стояв неподалік, розпочату пляшку вина, і випив її до останньої краплі.

Він боявся подивитися Рамій в очі, боявся того, що там побачить. Він чекав сліз, обурення, ненависті, навіть гучного ляпаса, але натомість після дзвінкої тиші пролунало холодне, крижане, металеве:

— Добре, ми це зробимо! А тепер, тобі, Ларсе, краще піти! Ключі від апартаментів на поличці біля каміну. Ходімо, Лоло! Нам потрібно підготуватися!

Найманиця гордовито піднялася, і не дивлячись на чоловіка, зникла в нетрях спальні. Лола розгублено подріботіла за нею.

Ларс відчув, що в цей момент, щось тріснуло в його стосунках з Рамією. І саме він винен в цьому.