-27- Клітка

Ранок порадував всіх чудовою погодою. Ласкаве весняне сонце хитрувато зазирало у вікна.

Після сніданку служки принесли всім нареченим запрошення приєднатися до імператорського обіду. Найманиця покрутила листівку в руках і недбало кинула її на столик, що стояв перед канапою, де вона нудилася від бездіяльності.

— Запрошення це не наказ, а обід — це не бал!” — промовила Рамія.

Лола, спостерігаючи за своєю подругою та господинею, невпевнено запитала:

— Ти хочеш проігнорувати запрошення?

— Так, нехай Його Величність понервує! Візьму коня з конюшні і промчу з вітерцем імператорськими угіддями, — задоволено промуркотіла Рамія, солодко витягнувшись на канапі.

— Здається мені це погана ідея! — серйозно промовила велінка, схиливши голову на бік. — Ходімо краще на обід. Крім того, згідно етикету, я маю тебе супроводжувати, а це гарна нагода пошпигувати.

З Рамії враз сповзла лінь. Вона різко сіла і задумалася над словами велінки.

— Все так, але я хочу привернути максимально увагу Ксавія, щоб він вже опинився тут, випив твого зілля і Ларс дістав нарешті зі сховку артефакт, — прошепотіла вона. 

Лола зітхнула і присіла навпроти найманиці.

— Розумію, але два-три дні нічого не вирішать. Краще вести себе спокійно і поспостерігати. А імператор і так вже звернув на тебе увагу, навіть надмірну. Он як заметушився, коли ти з балу втекла.

— Думаю, що він продовжить нехтувати мною і надалі. Намагається тиснути емоційно. Мені то все одно, але це дуже тішить моїх конкуренток, які аж занадто відверто перешіптуються.  

Порадившись ще трохи, спільниці почали готуватися до званого обіду. У Рамії виникла певна ідея, вона поділилась нею з Лолою. Велінка радісно схопилася за таку можливість. Для її втілення дівчата одяглися схоже. Їхні темні сукні щільно лягли по фігурі, лише розширючись від середини бедра нерівним краєм, відкриваючи стрункі дівочі ноги до колін. Зачіски теж зробили однакові: підкололи волосся діамантовими заколками і перекинули важкі кучері через ліве плече. Легкі цнотливі шалі прикривали напівоголені спини і глибокі декольте дівчат.

В призначений час наречених з їхніми камеристками забрали супроводжуючі і повели в імператорське крило.

У ошатній їдальні було людно. Імператор вже зайняв своє місце за великим довгим столом. Праворуч від нього був його незмінний секретар Рене Декар, а кожній претендентці на руку і серце Його Величності було відведене певне місце. Рамію з Лолою посадили в кінці столу, подалі від імператора. Найманиця очікувала подібного, але це все ж було неприємно. Якби там не було, вона з ввічливою посмішкою присіла на свій стілець і зробила вигляд, що її все влаштовує. 

Рамія чемно скуштували всі подані страви і відверто нудилися за столом.  Як вона і передбачила, Ксавій активно фліртував з яскравою шатенкою Клер Ройді і зовсім не дивився в її сторону. Гості гомоніли, шепотіли, посміювалися під дзенькання столових приборів. Здавалося всі з присутніх забули про леді Айрін, тож скориставшись моментом між аперативами та зміною страв, найманиця зробила знак велінці і вислизнула із-за столу, залишивши шаль на спинці стільця. Вона неквапливо попрямувала в кінець банкетної зали, де на сцені стояв розкішний рояль. Підійшла до музичного інструменту, присіла на банкетку і легенько пробіглася тонкими пальцями по клавішах. Рояль солодко заспівав у кришталево-чистому звучанні. Рамія задоволено посміхнулася і за мить з-під її пальців полилася чарівна мелодія ліричного етюду. Цього було достатньо, щоб привернути до себе увагу.  Тим часом велінка підійшла до музик оркестру, які відпочивали за невеликим столиком в алькові біля сцени і, використовуючи свій дар, “вмовила” їх підіграти Рамії в потрібний момент.

Домовившись з музиками, Лола вийшла на сцену і граційно сперлася на рояль неподалік від Рамії. Після невеликої паузи заграв скрипаль, і дівочі голоса заспівали в унісон. Всі розмови за банкетним столом  збентежено стихли. Десятки пар очей були прикуті до зухвалих співачок. А пісня тим часом звучала, пробираючись до потаємних куточків душ слухачів.

Слова твої душу шматують

Мені болить. Твоя совість мовчить.

Така любов мене катує, —

Розкішна клітка, що життя гнітить.

Ти малював мені світи,

А в них у сонці дім та мрії,

Тепер за двері не піти —

Забрав ключі і вкрав надію.

Я кричу, але чує лиш тиша,

Ти ланцюг тягнеш все ближче.

І кажеш: "Люблю", але біль у словах,

А я задихаюсь у твоїх руках.

Твій погляд пече, мов вогонь,

Тепер саван — моя фата!

Ти збудував такий полон,

Де править страх і самота.

Зі мною ти поряд та холод довкола,

Ти мій тюремник, не маю спокою.

І вирватись хочу з пекельного кола…

Та бігти куди? Весь світ під тобою!

Я кричу, але чує лиш тиша,

Ти ланцюг тягнеш все ближче.

І кажеш: "Люблю", але біль у словах,

А я задихаюсь у твоїх руках.

Твій погляд пече, мов вогонь,

Тепер саван — моя фата!

Ти збудував такий полон,

Де править страх і самота.

Я вже не кричу — я йду швидко й рішуче

Рву ланцюги, хай все тіло болить.

Твій голос тепер лиш відлуння гнітюче,

Я вільна і більше мене не спинить!

Мене вже нема, тобі залишилась тиша,

Тепер я вільна, і серце диха.

Ти казав: "Люблю", але біль у словах,

Я залишила клітку у твоїх руках.

Стих останній акорд. Музики здивовано та розгублено розглядали інструменти в своїх руках, не розуміючи чому вони грали, адже такого розпорядження не було. Мить висіла дзвінка тиша, аж раптом залунали одинокі оплески. Це Ксавій аплодував стоячи. Гості швидко підхопили ініціативу імператора і навіть наважилися крикнути “браво”. Тим часом його величність дістав з підлогової вази два оберемки квітів і підійшов до співачок. Він подарував їм імпровізовані букети і галантно поцілував руки. Велінка отримала схвальну посмішку, а Рамія запрошення на приватну вечерю.