-25- Лист

Під вечір, з великої волі імператора, знову був бенкет. Правду казав айр Кларк, що Ксавій на гуляння не жалкував грошей. Знову в святково прикрашеній залі столи ломилися від яств, музики награвали різні мелодії і бал мав бути до пізньої ночі.

Крім наречених, були запрошені всі вельможі з найближчого кола вінценосця. 

Ксавій весь вечір навмисне уникав леді Айрін, чим викликав зловтішні усмішки в її суперниць. Найманицю ж такий хід подій цілком влаштовував, тому вона дозволила собі розслабитися і озирнутися навколо. Наречені протягом вечора трималися по-двоє, по-троє. Рамія відзначила про себе, що дівчата були знайомі раніше, адже вони доволі розкуто спілкувалися між собою. Інколи перешіптувалися, грайливо поглядали на імператора та інших вельмож, а інколи голосно сміялися. Та деяке суперництво все ж літало між ними. Наречені з однієї групки потайки оцінювали шанси претенденток з іншої, але всі вони кидали недобрі погляди в її бік.

Ксавій, який виглядав, як і завжди, спокусливо, перетанцював зі всіма дівчатами і намагався кожній сказати декілька речень. І, мабуть, приємних, адже наречені поверталися до своїх подруг у піднесеному та мрійливому настрої. Найманиця подумки закотила очі: “Що ж Ксавіє, ми це вже проходили! В перший день ви мене ігнорували, бо я Блеріс, а сьогодні? Бо зник менталіст? Хм, чи вважаєте мене причетною… чи тут щось інше? Якби там не було, імператоре, я не буду грати за вашими правилами!”

Поспостерігавши ще трохи за гостями, Рамія відмітила про себе, що запрошені вельможі відверто дозволяли собі танцювати з нареченими Ксавія. Зі всіма, окрім неї, наче її для них не існувало, або отримали наказ — не наближатися… “Хм, цікаво!”

Підібравши момент, коли Його Величність пригощав шампанським чергову претендентку на трон імператриці, Рамія тихенько вислизнула з бальної зали. Вона вирішила повернутися до своїх апартаментів. Дорогою, озираючись по сторонах, найманиця склала уявний план цієї частини замку. Їй пощастило, що вона не натрапила на жодну живу душу і могла ретельно позаглядати в кожну шпарину.

Крокуючи зимовим садом, Рамія на мить затрималася. Дещо в конструкції приміщення зачепило її увагу, а саме товстий перестінок. Невже потаємний хід? Чи вентиляційна шахта? Така велика, що там легко поміститься людина. Позаглядавши за величезні горщики, найманиця помітила отвір розміром з велику та товсту книгу. Він був прикритий решіткою. Рамія вирішила, що при нагоді ще обстежить це місце і рушила далі.

В апартаментах її чекала приємна новина. Дір перевівся охоронником на поверх наречених. І тепер він сидів у її вітальні і без докорів сумління пригощався смаколиками, які, мабуть, Лола роздобула собі на вечерю.

— Щось трапилося?! Чому так рано повернулася? — стурбовано запитала камеристка, підскакуючи з крісла.

Рамія скривилася, махнула рукою і розчаровано відповіла:

— Там смертельно нудно! А насправді, “жених” знову увімкнув ігнор, ще й своїм прихвостням наказав до мене не наближатися. Весь вечір відчувала себе цінною статуєю. Та, грець з ними всіма! 

Найманиця впала в крісло і з задоволенням скинула з ніг черевички на високих підборах.

— Діре, як тобі вдалося сюди потрапити? — поцікавилася вона у свого друга.

Чоловік змовницьки посміхнувся і промовив:

— Як виявилося начальнику охорони сподобався мій новий меч, який ти мені привезла з арсеналу Срібленців. Тож я йому його подарував в обмін на підвищення.Тепер будемо бачитися регулярно. 

— Це ж чудово! Який приємний збіг! І який в тебе тепер графік роботи?

— Я взяв всі нічні чергування! Це було легко! Бажаючих на такі години було не багато, — хитро промовив Дір, пишаючись своєю кмітливістю.

— Ти маєш зв'язок з Ларсом? — поквапом запитала Рамія, затамувавши подих.

— Звісно! Сьогодні бачились, і у мене для тебе щось є! — охоронець помацав по кишені і дістав звідти невеликого листа, який передав найманиці. — Ларс просив, як прочитаєш, спалити!

Дівчина взяла послання і заховала його за корсет сукні.

— Що ж, мені вже пора! — Дір підвівся і галантно вклонився спільницям. — Моя кімната в самому кінці коридору у вашому крилі! Добраніч, леді!

— Легкої служби, Діре! Добраніч! — відповіли дівчата.

Чоловік посміхнувся куточками губ і обережно покинув апартаменти. Лола допомогла Рамії зняти розкішне вбрання, прикраси, привести до ладу волосся і пішла спати.

Залишившись на самоті, найманиця розвернула лист від Ларса і посміхнулася. Він був написаний гільдійським шифром, яким користувалися лише обрані. На перший погляд це був зіпсований аркуш паперу. Здавалося, що нудьгуюча дитина малювала на ньому що завгодно, а також вчилася писати літери та цифри. Всі слова складалися тільки з приголосних і писалися дзеркально, а замість голосних були певні цифри та знаки. Пробілів між словами майже не було, тільки між реченнями зустрічалися різні закарлючки. Не лист, а вирвиоко. Рамія взяла чистий аркуш паперу, олівець і записала розшифровку. І ось що вийшло:

“Підземні ходи перекриті. Скрізь пастки. Деспот лютує. Скористаюся твоїм методом. Відчини вікно у зимовому саду сьогодні опівночі. Побачимось! Кохаю тебе!”

Серце Рамії спершу завмерло, а потім почало стукати швидше, розганяючи тепло по всьому тілу. Вона ще раз перечитала рядки на грубому аркуші сірого паперу. Від кожної фрази її душу огорнула дивна суміш хвилювання, тривоги та радісного трепету. Найманиця поглянула на годинник і підскочила — до опівночі залишилося п'ятнадцять хвилин!