-23- Нічне побачення

Рамія швидко залишила апартаменти, і рахуючи про себе десять хвилин, пройшла непомітно до Зимового саду. Ще перебуваючи там з Якобом, дівчина видивилася, як зручніше відкрити вікно. У випадку якщо хтось зайде, в саду можна було сховатися за розлогими рослинами. Бібліотека для цього підходила гірше.

Дівчина підійшла до вікон, що виходили в парк, і зачаїлася, поки наряд гвардійців не пройшов повз. Обережно відкрила фрамугу і вислизнула на терасу. Балкон знаходився в аварійному стані, тому двері, через які можна було б спокійно вийти, садівники закрили черговою композицією з рослин.

Крадучись, найманиця підійшла до краю і перехилилася через напівзруйновану балюстраду. “Височенько, щоб пригати!” — відмітила про себе Рамія.

Обстеживши терасу, вона побачила залишки сходів, які колись вели з зимового саду в парк. Найманиця спритно спустилася і сховалася від охорони серед дерев.

Пам’ятаючи план розташування палацового комплексу, який не раз їй показував Ларс, Рамія продовжувала швидко просуватися вглиб парку. 

Відійшовши на чималу відстань від палацу, вона дісталася до паркану, перемахнула через нього і опинилася в лісі. Якщо рухатися на південь, то можна було вийти до багатого кварталу Маракену, де і знаходився маєток Блерісів.

На жаль, територія лісу була для Рамії незнайомою, тому подорож зайняла багато часу. В самій столиці дівчина орієнтувалася краще, адже не раз в ній бувала. Знайшовши без зусиль маєток своїх названих батьків, Рамія спритно пробралася в будинок. Ще знадвору вона помітила, що на другому поверсі в кабінеті айра Блеріса горить слабке світло. 

Найманиця хутко піднялась сходами і постукала. Не чекаючи поки їй відчинять, смикнула за ручку і прочинила двері. Її візит приголомшив всіх присутніх. 

— Рамія!? — вигукнули разом Ларс і Кларк Блеріс. 

Леді Агата і Лола скочили з дивану, наче це б додало додаткову змогу впевнитися, що дівчина їм не примарилась.

— І вам доброї ночі! — жваво відповіла найманиця. — Добратися до вас, ще те завдання! 

— Але як? Чому? — розгублено запитав поважний айр.

Рамія перейшла відразу до справ:

— Пішки! А прийшла тому, що не в моїх правилах перебувати в невіданні. А ще мені потрібна Лола, поки челядь не запам’ятала Міру. Які у вас новини? 

Рамія пройшла і сіла в крісло, витягнувши стрункі ноги. Присутні в кабінеті нарешті прийшли в себе і почали розповідати. Так Рамія дізналася, що менталіста врятували. Зараз він під виглядом купця їде з Ларсовим караваном до Срібленців. Далі його шлях лежатиме до Марішкан, потім в Хелібек і морем до Каримськмх пустошей. Ларс, Ян, Норман і Лола повернулися нещодавно. Пощастило, що прибули речі, замовлені для Рамії ще в Марішканах. Тож чоловіки переодягнулися в охоронців айрів Блерісів, що супроводжують дорогоцінний вантаж, а Лола зіграла роль однієї зі швачок пана Швенця. Таким чином спільники без перешкод добралися до маєтку. Їм навіть надали додатковий супровід. Охоронці відразу ж відділилися від гурту і поїхали в шинок. А насправді розвідати ситуацію, яка склалася в місті після втечі менталіста. Рамія розповіла як вибралася з палацу і добиралася до маєтку.

— Ми вранці плануємо доставити тобі сукні і прикраси, — розповів Ларс Рамії. — І обміняти Лолу на Міру.

— Гарна нагода, а я ввечері поспілкувалася з одним охоронцем, який підтвердив, що відбір справжній фарс. За весь вечір до нас ніхто не зайшов, ні про що не попередив, не розповів, що можна, а що ні. Чим нам там займатися і гадки не маю. Таке відчуття, наче ми речі, які будуть брати за необхідністю! — емоційно розповідала Рамія.

— Я багато років жила при дворі, тож можу порадити декілька простих речей, — втрутилася леді Агата. — Якщо правила не встановлені, то веди себе розкуто. Намагайся прокидатися якомога раніше, щоб завжди мати час на себе, щоб гарно виглядати. В день можеш гуляти скрізь у супроводі камеристки. Головне, тримайся згідно свого статусу. Ти там не полонянка, а гостя!

— Дякую, я дослухаюся до ваших порад, — нацманиця тепло посміхнулася айрі. — 

Раз ми все вирішили, мені вже час повертатися, поки ще темно.

На цім слові дівчина встала.

— Я проводжу! — вигукнув Ларс і схопив з крісла свій плащ.

— Але ж ти поранений? — вигукнула леді Агата.

— Ти поранений? — в тон їй запитала Рамія.

— Дрібниці! Подряпина, рану обробили, скоро загоїться! — легковажно промовив Ларс. — Ходімо, якщо дійсно хочемо встигнути до світанку.

Молоді люди йшли кварталом мовчки, крадучись, щоб не потрапити на шпигунів і гвардійців імператора. Як тільки вони зайшли в ліс, Ларс згріб Рамію в обійми і палко поцілував. Час зупинився і здавалося, що перед закоханими вічність. Вони не могли намилуватися один одним.

Нарешті чоловік себе пересилив, відпустив дівчину і промовив:

— Я так сумував за тобою! І сумуватиму, але тобі краще так більше не ризикувати. Я сам до тебе приходитиму.

— А якщо тебе впіймають? — розтривожено запитала Рамія.

— І що, ніхто не знає хто я, якось викручусь. Треба день чи два, щоб точно дізнатися про стан справ після нашої витівки. Ти нічого не помітила незвичного?

— Ні! Нас запросили на бенкет, потім розселили і все. Хоча, стривай… Ксавія після полювання я так і не бачила! — відповіла задумливо Рамія.

— Хм, можливо він здогадався, як ми пішли? Тоді це не дуже для нас добре. Нам потрібен зв’язківець.

— Це може бути тільки Дір. Як з’явиться, переговори з ним, щоб правдами і неправдами перевівся у моє крило.

— Так, іншого варіанту немає. А поки вам з Лолою прийдеться викручуватися самотужки. Ходімо, покажу тобі безпечні стежки.

До паркової стіни спільники дійшли значно швидше. Ларс поцілував Рамію на прощання і зі смутком промовив:

— Бережи себе, кохана!

— Ти теж себе бережи! — відповіла йому найманиця, ще раз обійняла і перемахнула через стіну.

Ларс ще деякий час постояв, прислухаючись, але ніщо не порушило нічну тишу. Зітхнувши з полегшенням, він повернувся до маєтку.