-20- Страх і лють

Саме в цей час до літньої резиденції на взмиленому коні прискакав Рене Декар. Тваринний страх холодив його кров, але секретар був вимушений повідомити свого господаря про втечу менталіста.
Спішившись з коня, Декар підійшов до гвардійців, що стояла на галявині і про щось весело базікала. Побачивши секретаря Його Величності, вони замовкли і шанобливо вклонилися.

— Де імператор? — різко запитав Декар.
— Він в альтанці, що біля озера. Снідає з однією зі своїх наречених і наказав його не турбувати, — відповів один з військових.

Секретар подумки зітхнув з полегшенням, що розмова відтерміновується. Але ж чим більше пройде часу, тим важче буде знайти в’язня. Хоча, що Ксавій зможе вдіяти, окрім як розлютитися і казнити першого ліпшого, що матиме невдачу потрапити під гарячу руку?  Декар не хотів бути тим “першим” та в нього не було вибору. Капітан Кейн перевернув весь палац догори дном. Шукали когось, хто зник серед челяді чи охоронців — всі були на місці. Але ж ще чимало тимчасово працюючих. Сьогодні черговий бенкет, тож можна перевірити інших. Хоча чи у Ксавія буде бажання розважатися?

Спільники веліна використали відбір для своїх темних справ. Спочатку Рене вирішив, що менталіста викрали, але знятий артефакт говорив про зворотнє. Звільнити веліна могли тільки ті, хто йому довіряв. І в підтвердження його міркувань один з гвардійців, що вижив після сутички, розповів, як чув в темряві жіночий голос, що називав менталіста “татом”.

Отже, його врятували свої. Але нападники не були схожі на миролюбних велінів, а швидше на холоднокровних вбивць.
Найманці? Гільдійці? Кейн з гвардійцями наразі перевіряє всі притони, столичні гільдії, таверни та шинки на предмет появи напередодні підозрілих особистостей. Всі входи-виходи до столиці були перекриті, вулиці посилено патрулювалися, але поки що жодної зачіпки. 

Рене Декар сподівався, що поки він поїхав до імператора, то будуть якісь позитивні новини. Хоча здоровий глузд йому товкмачив, що менталіст втрачений назавжди. Здібності веліна були неосяжні — достатньо зняти з нього артефакт і він сам міг вийти з замку без перешкод. Менталіст корився тільки Ксавію через клятву вірності, яку він дав в обмін на життя доньки. Донька! Хіба Аміна могла приїхати до столиці, щоб врятувати батька?! Ні, це неможливо! Вона давно перебуває в гаремі еміра з пустельних драконів, а звідти вороття немає. Тим більше, що дівчина не володіє такими здібностями, як її батько. Отже, у веліна є ще одна донька і це бентежно. А з іншого боку — це зачіпка! Потрібно шукати дівчину і старого, можливо в компанії охоронців! 
Секретар гукнув одного з гвардійців і передав йому послання для капітана Кейна про свої роздуми. Рене сподівався, що менталіст все ще в Маракені.

Імператор задоволений сніданком зі своєю найдивовижнішою нареченою повертався в її компанії до маєтку. Він щось весело розказував дівчині і жестикуляв, а вона нестримно сміялася. Ідилія! Чим більше Рене на них дивився, тим страшніше йому ставало. Зіпсувати настрій імператору жахливою новиною, що може бути гірше?!

Зараз чиновнику найбільше хотілося провалитися крізь землю і випасти на іншому кінці планети, щоб ніхто і не згадав секретаря Рене Декара. 
Секретар так напружено витріщався на свого господаря, що той відчув його погляд і здивовано подивився у відповідь.
Залишивши леді Айрін з її батьками, Ксавій широким кроком рушив в бік свого помічника. Той підлабузницьки побіг йому назустріч, адже неприпустимо стояти, мов соляний стовп, коли його Величність йде до тебе.
— Рене? Чому ти тут? Щось трапилося?
Секретар ковтнув слину, уявляючи вже зашморг на своїй шиї, і промовив не в силах приховувати страшну правду:
— Коли ви поїхали, на палац зухвало напали невідомі. Вони викрали менталіста і зникли в невідомому напрямку.
— Що? — прошелестів імператор, він не міг  повірити в почуте. — Це неможливо!
Ксавій боляче схопив Рене під руку і прошипів:
— Ходімо в будинок, тут занадто багато допитливих вух.
Завівши секретаря до кабінету своєї літньої резиденції, Ксавій перевірив чи немає нікого поблизу і зачинив двері. 
— Розповідай! — нетерпляче наказав він Декарові і впився в нього розпеченим поглядом.
А в чиновника вже не тільки коліна трусилися, а й били нерви по хребту. Взявши хоч трохи себе в руки, він не своїм голосом промовив:
— Йому допомогли свої, серед нападників була донька веліна.

І Рене стисло переказав вінценосцю, що вдалося дізнатися і які дії були проведені.
Лють майнула обличчям Ксавія і засіла глибоко в його очах. Він процідив крізь зуби, ледь стримуючись, щоб не звернути помічнику шию:
— Про менталіста ніхто не знав, крім гвардійців. Десять років нікому він не був потрібен!
— Його бачили на відборі учасниці та їхні сім'ї, там ще були камеристки, — промимрив секретар.
— Це не перший відбір! — гаркнув Ксавій. — Ти вважаєш, що за ніч можна було провернути таку операцію?! Ти сам казав, що діяли професіонали. Вони знали план палацу, орієнтувалися в підземеллі, а потім розчинилися серед стін! 
— Доньку Блерісів не міг прочитати менталіст… і це полювання так доречне, — промовив секретар і вгнув голову, розуміючи, що своїми припущеннями штовхає себе на край леза.
— Що? При чому тут леді Айрін?! — обурився імператор, адже ця дівчина вже запала в його чорне серце.
— Ну її не прочитав менталіст… — мимрив Рене.
— І що? Це було вчора! Вчора, телепню! — кричав Ксавій. — А викрали мого менталіста  сьогодні вранці! Я сам повів її до зброярні, я сам розпитав її і дізнався, що вона вміє полювати. Це збіг обставин! Ти ж читав звіти шпигунів — Блеріси чисті! А ще я сам запросив їх на цей відбір! Треба шукати зрадника серед гвардійців! 
— Бунтівний загін, який зимою зник на землях айра Фленсіса… Саме він приймав участь у війні проти велінів…
— Що ти цим хочеш сказати? — зацікавився Ксавій трохи охолонувши.
— Лиш те, що якось вчасно він зник! І їхній ватажок Петер чи як там його…  Це ж він привіз вам веліна і його доньку… А якщо ці події пов’язані?
— Ти не туди хилиш, Рене! Подумай! Як ці поганці покинули палац?! А перед тим, як вони туди пробралися?! Я повертаюся, треба перевірити дещо. А ти всіх цих курок з їхніми сім'ями збери докупи і направ в палац на поселення.