-18- Врятувати менталіста

Лола йшла маршрутом за порадою Ларса. Це були закинуті склади з різним домашнім начинням, яке використовувалося вкрай рідко. Саме там змовники домовилися зустрітися.

Зайшовши до чергового приміщення, велінка відчула чиюсь присутність. Зараз свої здібності вона використовувала на повну. Рухаючись обережно, дівчина сканувала територію на уривки чужих думок, а коли зрозуміла, що це свої — пішла впевненіше.

Сидячи на стільцях з минулого століття Ян перемовлявся з Норманом, Ларс стояв віддалік і думав про своє. Всі троє були озброєні, одягнені в чорний тактичний одяг, а обличчя сховали за масками. Їхні тіла частково прикривали темні обладунки. Побачивши Лолу, чоловіки переключили свою увагу на неї.

— Батька тримають в темниці під підвалом! Вони своїми артефактами зробили з нього овоча! — злісно вигукнула велінка. Її очі сяяли примарним світлом, що зачаровувало і лякало одночасно.

— Я знаю, як туди пройти, — промовив Ларс. — Без бійки не обійдеться. Ніхто не передумав розважитися?

Чоловіки хмикнули. Ян передав Лолі клунок зі словами:

— Одяг, як ти і просила.

— Дякую.

Велінка взяла речі і сховалася за найближчою імпровізованою ширмою. Крім шкіряного костюма Рамії, дівчина знайшла батьковий артефакт “Око дракона” і пару довгих кинджалів. Вона швидко переодяглася. Як і Рамія Лола зібрала волосся в тугу гульку, наділа маску і накинула капюшон. Два гострих непримітних кинджали вона засунула за халяви чобіт. Велінка не надто вміла ними користуватися і сподівалася, що їй ця зброя не знадобиться.

Спільники вирішили обрати собі псевдо, тож Ларс став Блеком, Ян — Художником, Норман — Дрейком, а Лола — Пташкою. Їхній план дій грунтувався на зухвалому блискавичному нападі.

Чотири фігури покинули склад і безшумно дійшли до величезного підвалу, що освітлювався тільки примарним сяйвом смолоскипів. Пробираючись підземними приміщеннями, Ларс прошепотів:

— Ми наближаємось. Вхід до темниць прямо попереду. Імператорська гвардія завжди пильна, тож доведеться діяти швидко і якомога тихіше.

Ян глузливо зауважив:

— Це якщо Пташка не вирішить поговорити з ворогами.

На що дівчина різко відповіла:

— Геть не смішно! Мій батько в небезпеці

. Якщо доведеться ризикувати життям – я це зроблю!

Спільники зупинилися біля масивної кам’яної стіни, що сполучалася з черговим тунелем. Вдалині слабке світло ліхтарів висвітлило патрульних гвардійців, які про щось сперечалися.

Ларс з Яном дістали за спини лук та стріли і жестами домовилися про розподіл противників. Через мить гвардійці мовчки впали на землю. Біля входу до темниці спільники помітили ще двох охоронців. Вони сиділи за зачиненою масивною решіткою і грали в карти.

— Треба виманити їх, — прошепотів Норман. — Невдалий ракурс для пострілів.

— Я це зроблю, готуйтеся! — промовила Лола і жалібно заволала: — Допоможіть, допоможіть! Є тут хтось?!

Гвардійці відволіклись від гри і повернули голови на жіночий крик.

— Васко, сходи подивися, може якась новенька служниця заблукала, — промовив один з охоронців. — Допоможеш їй знайти вихід чи сам знайдеш вхід!

Чоловіки зареготали з брудного жарту.

Васко відчинив решітку, взяв ліхтар і пішов в бік спільників. Як тільки він наблизився, Норман вирубив його одним точним ударом. Чоловік впав додолу навіть не зойкнувши. Ян підхопив непритомного під руки і перетягнув до стіни. А після, подав знак Лолі, щоб вона заволала знову. Велінка почала благати:

— Тут так темно, допоможіть! Я заблукала! Є хтось?

Другий гвардієць здивовано піднявся і визирнув із-за решітки:

— Васко? Васко ти не в той бік пішов! Чому мовчиш?

Та відповідь йому була вже не потрібна — стріла Ларса досягла цілі.

Спільники підбігли до мертвого гвардійця, зняли з його пояса ключі, відчинили двері і зайшли до темниці.

На багато метрів вниз вели круті, слизькі від постійної вологості сходи.

— Глибше й темніше, ніж я думав, — пробурмотів Ларс. — Дрейку, залишаєшся тут і прикриваєш. Ми йдемо далі.

Норман кивнув і зайняв позицію біля входу. Ларс, Ян і Лола спустилися вузькими сходами в темряву. Слабке полум'я факелів освітлювало вологі, вкриті пліснявою стіни. Вдалині було чути глухі стогони і брязкіт ланцюгів.

Лола хапаючись за серце, прошепотіла:

— Це мій батько! Я відчуваю!

Спільники швидко знайшли клітку, в якій знаходився літній чоловік. Він був сильно виснажений, але живий. Лола кинулася до нього, її голос затремтів від емоцій:

— Тату! Ми тут! Ми тебе витягнемо.

Ян дістав інструменти, щоб відкрити замок, але раптом із темряви почулися гучні кроки. Охоронці, що чатували в нетрях темниці почули чужинців і тепер наближалися до спільників. Ларс вихопив меч і прошепотів:

— Гвардійці! Художнику, швидше копирсайся з замком, а я прикрию.

Замок клацнув і вхід у клітку прочинився. Розтривожена Лола забігла до батька і міцно його обняла. Вона помітила на ньому "Кайдани забуття" — артефакт, що блокує волю і будь-яке мислення.

Тим часом тіньова тиша розбурхалася брязкітом сталі. Ян з Ларсом приготувалися до бою, Лола вихопила з халяви кинджал.

У проході з'явилося п'ятеро гвардійців з мечами в руках, що зловісно блищали у світлі факелів. Вонни розташувалися півколом, блокуючи єдиний вихід з темниці.

Один з гвардійців вигукнув:

— Здавайтеся і вас залишать живими. Опиратися марно!

Ларс спокійно, витягаючи меч, промовив: 

— Нас вам не спинити!

Перший гвардієць кинувся вперед, але Ян зреагував блискавично, блокуючи удар своїм мечем. Задзвенів метал. Ян зробивши розворот, звалив противника різким рухом і крикнув через плече:

— Один готовий. Хто наступний!?

Ларс одночасно атакував двох гвардійців швидкими і точними ударами. Один із них відступив, але інший був настирливим. Він швидку кинувся на Ларса, що той ледве ухилився, отримавши поріз на плечі.