-18- Врятувати менталіста

Лола йшла маршрутом за порадою Ларса. Це були закинуті склади з різним домашнім начинням, яке використовувалося вкрай рідко. Саме там змовники домовилися зустрітися.

Зайшовши до чергового приміщення, велінка відчула чиюсь присутність. Зараз свої здібності вона використовувала на повну. Рухаючись обережно, дівчина сканувала територію на уривки чужих думок, а коли зрозуміла, що це свої — пішла впевненіше.

Сидячи на стільцях з минулого століття Ян перемовлявся з Норманом, Ларс стояв віддалік і думав про своє. Всі троє були озброєні, одягнені в чорний тактичний одяг, а обличчя сховали за масками. Їхні тіла частково прикривали темні обладунки. Побачивши Лолу, чоловіки переключили свою увагу на неї.

— Батька тримають в темниці під підвалом! Вони своїми артефактами зробили з нього овоча! — злісно вигукнула велінка. Її очі сяяли примарним світлом, що зачаровувало і лякало одночасно.

— Я знаю де це, — промовив Ларс. — Без бійки не обійдеться. Ніхто не передумав розважитися?

Чоловіки хмикнули. Ян передав Лолі клунок зі словами:

— Одяг, як ти і просила.

— Дякую.

Велінка взяла речі і сховалася за найближчою імпровізованою ширмою. Крім шкіряного костюма Рамії, дівчина знайшла батьковий артефакт “Око дракона” і пару довгих кинджалів. Вона швидко переодяглася. За прикладом найманиці зібрала волосся в тугу гульку, наділа маску і накинула капюшон. Два гострих непримітних кинджали вона засунула за халяви чобіт. Велінка не надто вміла ними користуватися і сподівалася, що їй ця зброя не знадобиться.

Спільники вирішили обрати собі псевдо, тож Ларс став Блеком, Ян — Художником, Норман — Дрейком, а Лола — Пташкою. Їхній план дій грунтувався на зухвалому блискавичному нападі.

Четверо фігур зі складів безшумно дійшли до величезного підвалу, що освітлювався тільки примарним сяйвом смолоскипів. Пробираючись підземними приміщеннями, Ларс прошепотів:

— Ми наближаємось. Вхід до темниць прямо попереду. Імператорська гвардія завжди пильна, тож доведеться діяти швидко і якомога тихіше.

Ян глузливо зауважив:

— Це якщо Пташка не вирішить поговорити з ворогами.

На що дівчина різко відповіла:

— Геть не смішно! Мій батько там. Якщо доведеться ризикувати життям – я це зроблю!

Спільники зупинилися біля масивної кам’яної стіни, яка сполучалася з черговим тунелем. Вдалині слабке світло ліхтарів висвітлило патрульних гвардійців, які про щось сперечалися.

Ларс з Яном дістали за спини лук та стріли і жестами домовилися про розподіл противників. Через мить гвардійці мовчки впали на землю. Біля входу до темниці спільники помітили ще двох. Вони сиділи за зачиненою масивною решіткою і грали в карти.

— Треба виманити їх, — прошепотів Норман. — Невдалий ракурс для пострілів.

— Я це зроблю, готуйтеся! — промовила Лола і жалібно заволала: — Допоможіть, допоможіть! Є тут хтось?!

Гвардійці відволіклись від гри і повернули голови на жіночий крик.

— Васко, сходи подивися, може якась новенька служниця заблукала, — промовив один з охоронців. — Допоможеш їй знайти вихід чи сам знайдеш вхід!

Чоловіки зареготали з брудного жарту.

Васко відчинив решітку, взяв ліхтар і пішов в бік спільників. Як тільки він наблизився Норман вирубив його одним точним ударом, що той і не зойкнув. Ян підхопив непритомного під руки і тихенько поклав під стіну. А після подав знак Лолі, щоб вона волала і далі. Велінка знову почала благати:

— Тут так темно, допоможіть! Я заблукала! Є хтось?

Другий гвардієць здивовано піднявся і визирнув із-за решітки:

— Васко? Васко ти не в той бік пішов! Чому мовчиш?

Та відповідь йому була вже не потрібна — стріла Ларса досягла цілі.

Спільники підбігли до мертвого гвардійця, зняли з його пояса ключі, відчинили двері і зайшли до темниці.

На багато метрів вниз вели круті, слизькі від постійної сирості сходи.

— Глибше й темніше, ніж я думав, — пробурмотів Ларс. — Дрейку, залишаєшся тут і прикриваєш. Ми йдемо далі.

Норман киває і займає позицію біля входу. Ларс, Ян і Лола спускаються вузькими сходами в темряву. Слабке полум'я факелів освітлює вологі стіни. Вдалині чути глухі стогони і брязкіт ланцюгів.

Лола хапаючись за серце, шепоче:

— Це мій батько! Я відчуваю!

Спільники швидко знаходять клітку, в якій сидить літній чоловік. Він виснажений, але живий. Лола кидається до нього, її голос тремтить від емоцій:

— Тату! Ми тут! Ми тебе витягнемо.

Ян дістає інструменти, щоб відкрити замок, але раптом із темряви чуються гучні кроки. Охоронці що чатували в нетрях темниці почули чужинців і тепер наближалися до спільників. Ларс вихопив меч і промовив:

— Гвардійці! Художнику, швидше відчиняй замок, а я поки затримаю їх.

Замок клацнув і вхід у клітку прочинився. Розтривожена Лола забігла до батька і міцно його обняла. Вона помітила на ньому "Кайдани забуття" — артефакт, що блокує волю і будь-яке мислення.

Тим часом тіньова тиша змінюється брязкотом сталі. Ян з Ларсом приготувалися до бою, Лола вихопила з халяви кинджал.

У проході з'явилося п'ятеро гвардійців з мечами в руках, що зловісно блищали у світлі факелів. Воїни розташувалися півколом, блокуючи єдиний вихід з темниці.

Один з гвардійців вигукнув:

— Здавайтеся, і вас залишать живими. Опиратися марно!

Ларс спокійно, витягаючи меч, промовив: 

— Нас вже не спинити!

Перший гвардієць кидається вперед, але Ян рухається блискавично, блокуючи удар своїм мечем. Метал дзвенить. Найманець, зробивши розворот, валить противника різким рухом.

Ян, кидаючи через плече:

— Один готовий. Хто наступний!?

Ларс одночасно атакував двох гвардійців швидкими і точними ударами. Один із них відступив, але інший був настирливим. Він кинувся на Ларса, що той ледве ухилився, отримавши поріз на плечі.