-12- Відбір

На відбір Рамія з Лолою та батьками прибула завчасно. Сьогодні вона не хизувалася багатим вбранням, а одяглася в елегантну, скромну, світло-рожеву сукню. Її важке довге волосся було підібране в ніжну зачіску, яку прикрашили штучні, білі квіти. З прикрас — лише нитка перлів і простенькі сережки. А от її опонентки, навпаки, зробивши висновки зі вчорашнього балу, вирядилися, мов королеви і ненавмисне зробили появу найманиці більш ефектною.

В тронній залі теж дещо змінилося. За декілька кроків від крісла Ксавія з’явився великий стіл, на якому лежав древній артефакт у вигляді білого плоского каменю з сірими прожилками, які перетиналися між собою, утворюючи чудернацький орнамент.

Праворуч від імператора сидів чоловік у чорному балахоні. Його обличчя було закрите до самої шиї капором з прорізами для очей. Ліворуч розмістився секретар з записником.

Наречених викликав по черзі герольд. Кожна дівчина підходила і клала руку на камінь, який від дотику слабенько починав світитися. Рамія спостерігала за імператором. Було видно, що він чимось не задоволений. В той же час, менталіст — чоловік у балахоні, робив знаки секретарю і той, щось відмічав у своєму записнику. 

— Я підійду ближче до батька, — прошепотіла Лола. — Ми дуже далеко стоїмо. 

Найманиця на знак згоди ледь помітно кивнула.

Велінка непомітно розчинилася в натовпі і почала підходити до батька, оминаючи сім'ї претенденток.

— Я тут тату! Почуй мене! Це твоя маленька Лалін! — повторювала вона подумки, намагаючись добитися до менталіста.

— Лалін? Не може бути! — нарешті вона почула в голові жаданий голос. — Невже це ти, доню? Не може бути! Я думав тебе всі ці роки тримають під вартою?!

Найманиця помітила, як чоловік у балахоні ледь здригнувся.

— Ні, я сховалася і вижила, як і багато інших велінів. Солдатам не вдалося мене схопити. А зараз я тут, поблизу, але часу обмаль. Тату, мені потрібно, щоб ти засвідчив, що дівчина на ім’я Айрін Блеріс незаймана! Це дуже важливо!

— Доню, якби я тільки міг. Але, на жаль, це не в моїх силах. За обман мене скрутить на місці від жахливого болю і цей виродок, що зве себе імператором, здогадається.

— Добре, тоді кажи правду, що не можеш її прочитати.

— Не зможу? Хто вона тобі? — здивувався менталіст.

— Моя подруга і обраниця, а ще та, що тебе врятує. Я дала їй твій артефакт. Покажи мені,  де тебе шукати після відбору? — поспіхом запитала Лола.

В телепатичну розмову батька та доньки втрутився гучний бас герольда.

— Леді Айрін Блеріс, ласкаво просимо пройти вас до артефакту.

Рамія величаво підійшла до столу і поклала свою руку. Камінь миттю відреагував яскравим снопом світла, яке переливалося всіма відтінками спектру.

— Королівська кров… королівська кров, — линув шепіт з натовпу.

Імператор задоволено хмикнув. Рене Декар нахилився до свого господаря і тихо, щоб ніхто не чув, промовив:

— Не знаю, чи добре це, чи ні, але здається ця леді не самозванка.

— Побачимо! Що скажеш, раб!? — тихо звернувся Ксавій до менталіста.

— Вибачте, господарю, але ця дівчина закрита для мене, я нічого не бачу! — зніяковіло прошепотів Лолин батько.

— Як таке може бути! — голосно обурився Ксавій, на мить забувши, яку має грати роль у цій виставі. Озирнувшись, він зустрівся з десятками пар очей, які з цікавістю витріщилися на нього.

Імператор швидко опанував себе і звернувся до секретаря:

— Що ж, тим краще, Рене! Загадки та таємниці хвилюють кров!  — і махнувши герольдові, наказав:

— Продовжуємо!

Герольд шанобливо попросив леді Айрін зайняти своє місце, а потім визвав чергову претендентку. Найманиця час від часу ловила на собі полум'яні погляди імператора і соромязливо опускала очі додолу, ніжно йому посміхаючись кутиками губ.

А тим часом Лола перемовлялася з батьком. Велін просив її не зчитувати імператора, оскільки на ньому близнюк “Ока дракона” і узурпатор відчує ментальний вплив. Її шукатимуть. Точніше, батько змушений буде її відразу видати. Лола знову просила його розповісти, де його тримають. На що менталіст відповів, що не знає як дістатися до тієї темниці. Вона була схожа на глибокий колодязь, з якої не вибратися самотужки. Після відбору чи якогось візиту поважної особи  на нього завжди одягали “Сон дракона”, накидували мішок на голову і вели у невідомому напрямку. Велін лише пам’ятав, що частину шляху він їхав у кареті, значить це не в замку. 

Нарешті  відбір закінчився. Ні одна дівиця не посоромила себе дошлюбними стосунками, тож Ксавій всіх запросив залишитися на свято, адже скоро він вибере собі дружину серед прекрасних представниць знаті. Натовп зустрів таку заяву радісними оплесками. Блеріси теж приєдналися до цього тріумфу. Вони плескали в долоні і посміхалися, поки не звело щелепи.