-48- В селі

Мак, пробираючись до села ледь не наштовхнувся на загін Петера. Повстанці сховалися в глибині лісу, неподалік селища, і чекали сутінок. Як найманцю не хотілося побачити Яна, він пересилив себе і відійшов від ворогів на безпечну відстань.

Підійшовши до краю села, Мак далі пробирався дворами, ховався за хатинами, стодолами та хлівами. Обійстя старости знаходилося в центрі села. Хата була високою та великою, але занедбаною. На деревах в садку каркало вороняччя, повільно хилитаючись на тілах небіжчиків.

Сховавшись за клунею, Мак певний час спостерігав за дверима будинку. Вхід розмістився в чималому присінку, який колись прибудували до основної стіни. В дворі було порожньо, на вулицях теж не чути голосів, наче всі вимерли. Аж раптом з льоху, що був поруч з клунею, крехтячи вилізла огрядна жінка в засмальцьованому одязі. Вона тягла поперед себе корзину з курними суліями.

- Гей, Маніжо! Суча дочко! Ану йди сюди! - гаркнула на повні груди жінка.

Двері прочинилися і в легенькій свитці вибігло дівча, яке вчора Мак бачив в таборі.

- Біжу, мамо! Чого кликали?

- Чого-чого! А чого я маю взагалі тебе кликати! - розбурювалася старостиха, - Я оце маю в льох третій раз вже лазити?! Чи ти? Виростила ледащо! Давай бери бутлі і неси в хату, будемо напій гостям готувати. Ти не згубила траву, що дав той паскудник?

- Ні, ношу з собою, ось! - Маніжа дістала з пазухи мішечок.

- Добре, зараз розкажу тобі, що і як робити і будеш варити. Три казани треба приготувати, а я піду по сусідах посуд позбираю. Моріжка з невістками куліш варить, Галушки і Насінські з доньками хліб печуть. Накриємо столи у Горобчихи на подвір'ї, де весілля граємо.

Дівчина, почувши про це, засумувала. Її весілля ніколи не відбудеться. Садок, де вона з любчиком цілувалася, перетворився на його могилу. А все через того мерзенного, бридкого ватажка повстанців. Маніжа не стрималася і з її очей бризнули сльози. Схвативши частину сулій з корзини, вона побігла до хати. Старостиха підхопила залишок і почалапала за донькою.

Мак вискочив з укриття і, озираючись, підбіг до будинку. Потайки позаглядав в тьмяні вікна. Ось запалився каганець, додатково освітлюючи простору кухню. Мак прислухався. Старостиха розказувала доньці як зварити "палаюче вино".

- Ти меду не забудь додати, трохи води, яблук сухих і вишень. А після розділиш трави з мішечка на три частини і добавиш в кожен казанок. Як звариш один, знімай і вкутуй в лахи, щоб не схололо. Потім став другий в піч. Кипіти не повинно. Все ясно?

- Так, мамо, я все зроблю.

Закутавшись в теплішу хустину старостиха вийшла з хати і пошвендяла в бік вулиці.  Мак з іншого боку притулився до стіни ганку і затамував подих. Дочекавшись коли жінка зникне з поля зору, він обережно прочинив двері і зайшов до хати.

Дівчина відкорковувала сулії та виливала вино в казани, домішуючи воду. Неслухняні пасма волосся вибилися з кіс і спадали їй на обличчя. Вона то поправляла їх рукою, то здувала подихом, але вони все одно поверталися в попереднє положення. Не витримавши, Маніжа підв'язала їх навколо голови яскравою стрічкою.

Мак зловив себе на думці, що милується цією сільською красунею. Задивився на її чорні брови та вишневі вуста і забувсь чого прийшов. Схаменувся, коли дівчина розв'язувала торбинку з трунком. Вона висипала траву на плоский таріль, почала ділити на три частини, а потім зупинилася і гірко заплакала. Спересердя вона схопила тацю і жбурнула її вміст в піч. Небезпечна трава затріщала і швидко перетворилася в попіл. 

- Ой, лишенько, що я накоїла? Що ж тепер буде? - заголосила дівчина, прикриваючи долонею рота.

- Ти все зробила правильно, - почула вона таємничий голос.

- Хто тут!?

- Друг.

- Який друг? В мене немає друзів серед чоловіків, - недовірливо проказала дівчина, озираючись по сторонах.

- Якщо вислухаєш мене, то буде! 

- То вийди, щоб я тебе бачила! - хоробро заявила Маніжа, задерши підборіддя, і шукаючи поглядом ніж.

- Він там, між казанками, можеш взяти, якщо тобі стане безпечніше.

На цім слові Мак вийшов з тіні і сів на лавку, всі своїм виглядом демонструючи дружелюбність.

- Хто ти? - запитала дівчина, уважно роздивляючись чоловіка.

- Я найманець, охороняю панів, які подорожують з караваном. Твої брати розповіли нам про зілля, тож тому я тут. 

- Ванс і Мікул, що ви з ними зробили? - стурбовано вигукнула Маніжа.

- Все з ними добре, відпочивають у корчмі заїзду "Хатина бобра", завтра поїдете і заберете.

- Я знаю це місце, мій Луцик там підробляв, щоб було за що весілля зіграти, - сказала дівчина і знову розплакалася.

- Тихо-тихо, Маніжо, потім наплачешся!

Мак підійшов до дівчини і легенько погладив її по спині.

- Давай я тобі краще з "палаючим вином" допоможу, бо скоро твоя матінка прийде, а в тебе нічого не готово.

Дівча схаменулося, хутко витерло сльози і закрутилося біля казанів. Мак тим часом розповів про плани Петера, про те, що чекає на село і його мешканців, коли повстанці переможуть. Маніжа слухала і хваталася за серце.

- Треба батечка попередити, можна я його знайду і все розповім?

- Ні, тобі не можна йти, - заперечив Мак, - В каравані зрадники. Твій батько читати вміє?

- Так, і читати, і писати, і рахувати і нас навчив.

- Зараз я йому напишу послання. Як караван з твоїми односельцями зайде в село - позви батька додому, можливо він сам зайде, і дай йому прочитати. Послання потім знищи.

Мак дістав з заплічної торби шмат паперу і олівець, написав кілька речень і передав лист Маніжі. Вона прочитала:

- Твої сини в безпеці. Вони в корчмі "Хата бобра". Дружина і донька під загрозою. Скажи односельцям, щоб не лізли в бійку, а краще охороняли свої сім'ї. Якщо повстанці переможуть, то солдати спочатку зґвалтують жінок, а потім всіх переб'ють, хати пограбують і спалять. Ви їм не потрібні.

Маніжа тремтячими руками склала папірець вчетверо і заховала в кишеню спідниці.