-48- В селі

Мак, пробираючись до села, ледь не наштовхнувся на загін Петера. Повстанці сховалися в глибині лісу неподалік селища і чекали сутінок. Хоч як найманцеві карколомно кортіло побачити Яна, він пересилив себе й відійшов від ворогів на безпечну відстань.

Підійшовши до околиці, Мак пробирався дворами, ховаючись за хатами, стодолами та хлівами. Обійстя старости розташовувалося в самому центрі. Хата була високою та великою, але занедбаною. На деревах у садку каркало вороння, ліниво гойдаючись над тілами небіжчиків.

Сховавшись за клунею, Мак певний час спостерігав за дверима будинку. Вхід розміщувався у чималому присінку, який колись прибудували до основної стіни. У дворі було порожньо, на вулицях теж не чути голосів — наче все вимерло. Аж раптом із льоху, що був поруч із клунею, крехтячи вилізла огрядна жінка в засмальцьованому одязі. Вона тягла поперед себе кошик із курними суліями.

— Гей, Маніжо! Суча дочко! Ану йди сюди! — гаркнула на повні груди жінка.

Двері прочинилися, і в легенькій свитці вибігла дівчина, яку вчора Мак бачив у таборі.

— Біжу, мамо! Чого кликали?

— Чого-чого! А чого я маю взагалі тебе кликати?! — розбурювалася старостиха. — Я оце маю в льох утретє вже лазити?! Чи ти? Виростила ледащо! Давай бери бутлі і неси в хату, будемо напій гостям готувати. Ти не згубила траву, що дав той паскудник?

— Ні, ношу з собою, ось! — Маніжа дістала з пазухи мішечок.

— Добре, зараз розкажу тобі, що і як робити, і будеш варити. Три казани треба приготувати, а я піду по сусідах посуд позбираю. Моріжка з невістками куліш варить, Галушки і Насінські з доньками хліб печуть. Накриємо столи у Горобчихи на подвір'ї, де весілля граємо.

Дівчина, почувши про це, засумувала. Її весілля вже ніколи не відбудеться. Садок, де вона з любчиком цілувалася, перетворився на його могилу. А все через того мерзенного, бридкого ватажка повстанців. Маніжа не стрималася, і з її очей бризнули сльози. Схопивши частину сулій з кошика, вона побігла до хати. Старостиха підхопила решту й почалапала за донькою.

Мак вискочив з укриття і, озираючись, підбіг до будинку. Потайки позаглядав у тьмяні вікна. Ось запалився каганець, додатково освітлюючи простору кухню. Мак прислухався. Старостиха пояснювала доньці, як зварити «палаюче вино».

— Ти меду не забудь додати, трохи води, яблук сухих і вишень. А після розділиш трави з мішечка на три частини і додаси в кожен казанок. Як звариш один — знімай і вкутуй у лахи, щоб не схололо. Потім став другий у піч. Кипіти не повинно. Усе ясно?

— Так, мамо, я все зроблю.

Закутавшись у теплішу хустку, старостиха вийшла з хати й пошвендяла в бік вулиці. Мак з іншого боку притулився до стіни ґанку й затамував подих. Дочекавшись, коли жінка зникне з поля зору, він обережно прочинив двері й зайшов усередину.

Дівчина відкорковувала сулії та виливала вино в казани, домішуючи воду. Неслухняні пасма волосся вибилися з кіс і спадали їй на обличчя. Вона то поправляла їх рукою, то здувала подихом, але вони все одно поверталися на місце. Не витримавши, Маніжа підв'язала їх навколо голови яскравою стрічкою.

Мак зловив себе на думці, що милується цією сільською красунею. Задивився на її чорні брови та вишневі вуста й забув, чого прийшов. Схаменувся лише тоді, коли дівчина розв'язувала торбинку з трунком. Вона висипала траву на плоский таріль, почала ділити на три частини, а потім зупинилася й гірко заплакала. Спересердя схопила тацю і жбурнула її вміст у піч. Небезпечне зілля затріщало й швидко перетворилося на попіл.

— Ой, лишенько, що я накоїла? Що ж тепер буде? — заголосила дівчина, прикриваючи долонею рота.

— Ти все зробила правильно, — почула вона таємничий голос.

— Хто тут?!

— Друг.

— Який друг? У мене немає друзів серед чоловіків, — недовірливо мовила дівчина, озираючись довкола.

— Якщо вислухаєш мене — то з'явиться!

— То вийди, щоб я тебе бачила! — хоробро заявила Маніжа, задерши підборіддя та шукаючи поглядом ніж.

— Він там, між казанками. Можеш узяти, якщо тобі так стане безпечніше.

З цими словами Мак вийшов із тіні й сів на лавку, усім виглядом демонструючи дружелюбність.

— Хто ти? — запитала дівчина, уважно роздивляючись чоловіка.

— Я найманець, охороняю панів, які подорожують з караваном. Твої брати розповіли нам про зілля, тому я тут.

— Ванс і Мікул... Що ви з ними зробили? — стурбовано вигукнула Маніжа.

— Усе з ними добре, відпочивають у корчмі «Хатина бобра». Завтра поїдете й заберете.

— Я знаю це місце, мій Луцик там підробляв, щоб було за що весілля зіграти, — мовила дівчина й знову розплакалася.

— Тихо-тихо, Маніжо, потім наплачешся! — Мак підійшов і легенько погладив її по спині. — Давай я тобі краще з «палаючим вином» допоможу, бо скоро твоя матінка прийде, а в тебе нічого не готово.

Дівча схаменулося, хутко витерло сльози й закрутилося біля казанів. Мак тим часом розповів про плани Петера і про те, що чекає на село та його мешканців, коли повстанці переможуть. Маніжа слухала й хапалася за серце.

— Треба батечка попередити! Можна я його знайду і все розповім?

— Ні, тобі не можна йти, — заперечив Мак. — У каравані зрадники. Твій батько читати вміє?

— Так, і читати, і писати, і рахувати. І нас навчив.

— Зараз я йому напишу послання. Як караван з твоїми односельцями зайде в село — поклич батька додому (можливо, він і сам зайде) і дай йому прочитати. Послання потім знищ.

Мак дістав із заплічної торби шмат паперу й олівець, написав кілька речень і передав лист Маніжі. Вона прочитала:

«Твої сини в безпеці. Вони в корчмі "Хата бобра". Дружина і донька під загрозою. Скажи односельцям, щоб не лізли в бійку, а краще охороняли свої сім'ї. Якщо повстанці переможуть, солдати спочатку зґвалтують жінок, а потім усіх переб'ють, хати пограбують і спалять. Ви їм не потрібні».

Маніжа тремтячими руками склала папірець удвоє і заховала в кишеню спідниці. Скляним поглядом вона дивилася на полум'я, яке лизало дрова в печі.