-45- Оминаючи пастку

У стайні Ларса та Рамії не було.

— Мабуть, на задньому дворі — вози оглядають, — припустив Гор.

Спільники й справді були там.

— Ну як? Щось знайшли? — поцікавився охоронець.

— Ні, з кінською збруєю все гаразд. Фури теж укомплектовані запасними колесами, осями й мазницями з дьогтем, наче щойно зі складів виїхали.

Лола підійшла до Рамії й прошепотіла їй на вухо:

— Я про все дізналася!

Найманиця задоволено посміхнулася й звернулася до Блера:

— Ларсе, маємо тобі дещо розповісти, але, може, відійдемо десь у відлюдне місце? Здається, нашим погоничам набридло сидіти в корчмі.

Блер простежив за поглядом найманиці. Дійсно, в їхній бік прямував гурт із десяти чоловік.

— Хлопці йдуть до вбиралень, їм не до нас, тож я слухаю.

Рамія, переконавшись, що Ларс мав рацію, промовила:

— Перед сніданком Лола запропонувала переодягнутися подавальницею. Нерідко чоловіки обговорюють свої справи й не звертають уваги на обслугу.

— Ви з глузду з'їхали! — емоційно перебив розповідь найманиці Ларс. — Її ж усі знають!

— Я замаскувалася, — втрутилася Лола.

— Це так, — підтвердив Гор. — Я був там і її не впізнав, бо вона перетворилася на апетитну засмаглу брюнетку.

— А зараз я не апетитна? Так?! — насупилася камеристка, гнівно зиркаючи на Гора.

— Так, до справи! — наказав Ларс. — Щось дізналася?

— Звісно! — відповіла Лола й самовдоволено схрестила руки на грудях. — Ми в глибокій халепі!

— Лоло, розкажи нам про все, що ти почула! — попросила найманиця.

Камеристка подивилася на Рамію. Та у свою чергу відкрила їй свою свідомість, щоб дівчина заспокоїлася: «Не виказуй своїх здібностей. Тримайся версії, що підслухала».

— Гаразд! Я обійшла всіх, хто снідав у залі. І тільки за одним столиком почула розмову про те, що потрібно когось попередити й про якісь зміни в планах. Там сиділо вісім змовників: начальник валки, начальник охорони та шестеро охоронців.

— Не може такого бути! — вигукнув Ларс. Він не очікував такого підступного удару.

— Начальник каравану, — продовжувала Лола, — зацікавився мною, і ми пішли до нього в кімнату. Там він вихвалявся, що скоро стане багатим і впливовим, та пропонував поїхати з ним. А ще лаявся, що йому набридло керувати караванами, а в міжсезоння перебиватися з хліба на воду. Він мріє мати власну фабрику.

— Де зараз цей зрадник?! — процідив крізь зуби Ларс.

— Спить у своїй кімнаті. Я підмішала йому у вино трохи дурману. Поки засинав — розпатякав, що в нього є могутній союзник, і саме з його людьми він снідав. А ще перед тим, як піти зі мною, начальник наказав своїм спільникам не розходитися й чекати його за столиком.

Після почутого Ларс на якусь мить застиг. Усі напружено спостерігали за чоловіком.

— Є два варіанти, — відмер нарешті Ларс. — Перший — пов'язати зрадників, залишити вози в корчмі разом із Блерісами, взяти з собою кілька десятків бійців і напасти першими. Другий — удавати, ніби ми нічого не знаємо, але потрібно попередити погоничів, щоб були напоготові. У селі нічого не їсти й не пити. А коли прийдуть по нас — дати відсіч!

— Мені не подобається жоден із варіантів, — сказала Рамія.

— Чому? — високо піднявши брови, поцікавився Ларс.

— У першому випадку ми не знаємо точно, де саме шукати повстанців — ліс великий. Крім того, наш чималий загін із великою ймовірністю приверне увагу лучників. Ми наполохаємо їх, і частина покидьків може зачаїтися.

— І в нас немає часу вистежувати втікачів, — погодився з найманицею Блер.

— У другому варіанті багато ризиків: зрадники вільні й можуть завдати удару в спину в будь-який момент; селяни насторожаться, що ми нічого не їмо й не п'ємо. Але перед цим потрібно всіх учасників каравану попередити не приймати частування від місцевих. Як це зробити непомітно й щоб усі тримали язики за зубами?

— Маєш кращі ідеї?! — похмуро запитав Ларс.

— Швидше за все — доповнення до другого варіанту. Я поїду з Гором уперед. Будемо діяти в тилу ворога і, якщо треба, вас прикриємо. Можливо, нам вдасться підмінити зілля у старостихи. Сподіваюся ще зустріти Мака, цілком можливо, він зараз мчить до нас.

— Якщо ще живий, — невпевнено зауважив Ларс.

— Ти його недооцінюєш, — Рамія посміхнулася й продовжила: — Потрібно створити метушню, у якій ми непомітно зникнемо. Погоничів, звісно, треба попередити про пастку, а от зі зрадників не спускати очей! І не давати їм змоги протягом подорожі збиратися докупи. І ще — потрібно два луки й додаткові комплекти стріл для хлопців.

Найманиця перевела погляд у бік фур. Ларс уважно на неї подивився й, не кажучи ні слова, підійшов до потрібного воза, відкинув волову шкуру, дістав із кишені ключ і відімкнув ящики з позначкою.

— Бери все, що тобі потрібно, — спокійно сказав Блер.

— Що? Навіть не будеш мене відмовляти? — здивовано запитала дівчина.

— А ти хіба послухаєш? — відповів запитанням на запитання Ларс.

— Ні, але мені було б приємно, якби ти хоч трохи хвилювався за мене! — зіщуливши очі, з образою в голосі пробурмотіла Рамія.

Ларс розгублено подивився на Гора. Той лише розвів руками: «Жінки — одним словом!»

Рамія під приводом того, що їй потрібно зібратися в дорогу, передоручила вибір зброї Гору й попросила осідлати Сніжку. Вона, підхопивши Лолу під руку, швидко повела її в бік корчми. Найманиці кортіло випитати в камеристки якнайбільше подробиць, а також змінити одяг на зручніший.

Ларс тим часом, не створюючи зайвого шуму, попередив погоничів про ситуацію, що склалася. Вояки обурилися й запропонували зараз же розправитися зі зрадниками, але швидко охолонули під пильним поглядом свого роботодавця:

— Зброю тримайте біля себе якнайближче. Зробіть так, щоб вози, які охороняються зрадниками, їхали в різних частинах каравану. Потрібен максимальний кут огляду. Як прибудемо в село, ліквідуйте їх по-тихому, а тіла сховайте. Начальника охорони тримайте в полі зору, а караванвожатого я візьму на себе.