-44- В пошуках зрадника

Найманиця встала, щоб піти до Ларса з Гором і переговорити з ними, але велінка схопила її за руку:

— Чекай, у каравані є зрадник! Військові знали маршрут і коли приблизно ми виїдемо. У них був час захопити маєток, село й спалити корчму. Треба його знайти, і що швидше, то краще.

Найманиця задумалася. Вона теж так вважала, адже з новою інформацією це ставало очевидним.

— Є ідея, як це зробити?

— Так! — рішуче відповіла камеристка. — Треба зібрати всіх у залі на сніданок. Я переодягнуся подавальницею і зможу кожного зчитати.

— Але ж ти моя камеристка! Це неприйнятно — прислуговувати чоловікам у корчмі! — вигукнула найманиця.

— Я замаскуюся. Я ж артистка: одягну перуку, нанесу макіяж, підкладу валики під сукню — і рідна мати не впізнає!

Дівчата ще трохи пообговорювали свій план і розійшлися. Лола побоювалася, що Ларс дізнається про її здібності, але Рамія запевнила, що про все потурбується: якщо доведеться, зрадника вона ліквідує сама.

Ларс із Гором усамітнилися в його кімнаті. Там їх і знайшла Рамія. Блер збуджено міряв кроками невелике приміщення і періодично лаявся. Найманиця ніколи не бачила його таким розлюченим.

Вирішивши не зволікати з поганими новинами, вона розповіла про все, що дізналася від Лоли. Рамія спостерігала, як змінювалися емоції на обличчі Ларса: шок, гнів, злість, розпач і зрештою — непохитна рішучість.

— Ми маємо знищити повстанців! — сказав чоловік, гепнувши кулаком по стільниці.

— Так, але серед нас є зрадник, і про будь-яке твоє рішення ворога негайно попередять.

— Горе, — звернувся до охоронця Ларс, — ти простежиш за заїздом! Якщо хтось таємно покине караван, його потрібно перехопити.

— Без проблем, я й сам про це подумав.

Рамія запропонувала ідею Лоли, звісно, без подробиць і в трохи зміненому варіанті:

— Охоронців і погоничів потрібно зібрати в залі на сніданок. Так ми переконаємося, що всі ще на місці. Ларсе, скільки людей у каравані?

— По троє на повозку, начальник валки, начальник охорони, айри Блеріси, камеристки Міра й Лола та ми — дев'яносто дев'ять.

Гор прикинув, порахував і обурився:

— Усього шістдесят чоловік охорони? Чому так мало? Мало ж бути не менше сотні!

Ларс розвів руками, лише зараз усвідомлюючи свою помилку, але дещо додало йому наснаги, і він поділився зі спільниками:

— Начальник валки запевнив мене, що шлях «чистий» і стільки ротів годувати економічно невигідно. Тож запропонував скоротити охорону. А я зробив дещо по-іншому — на місця звичайних погоничів посадив досвідчених бійців.

— А караванвожатий знає про подробиці підміни? — поцікавилася Рамія.

Ларс усміхнувся й відповів:

— Знає тільки те, що погоничі нові.

— У мене вже двоє підозрюваних, — пробурчав Гор. — Це начальник валки і хтось із нових погоничів.

Ларс недбало скуйовдив волосся на голові. Він робив так завжди, коли дуже глибоко замислювався. Рамії був добре знайомий цей жест.

— Я не знаю… Усі люди перевірені: караванвожатий працює на мене вже більше року, а «погоничі» — охорона з моєї судноплавної компанії. Частина вантажу — це новітня зброя, яку чекають на моїх кораблях.

— Так може повстанців і зацікавив твій караван саме тому, що ти перевозиш зброю? Хто знає про цей «особливий» вантаж?

Ларс переглянувся з Рамією. Він потер підборіддя й промовив:

— Я нікому відкрито про це не розповідав. Ящики зі зброєю на вигляд такі ж самі, як і з посудом. Усі замкнені, ключі тільки в мене. Робітники з фабрики доставляли їх на склади серед ночі й позначили спеціальною міткою. Я особисто контролював завантаження товару.

— Усе цікавіше й цікавіше! Начальників треба посадити за стіл разом із підлеглими. Для порядку, — запропонувала Рамія. — А я піду до стайні, перевірю упряж у коней, та й вози не завадить оглянути.

— Я накажу, щоб усі йшли снідати без винятку, а сам приєднаюся до тебе. Ти ж не проти? — запитав Ларс.

— Це було б чудово! Я хоч і не боягузка, але ця ситуація мені дуже не подобається.

— Що ж, якщо все вирішили, тоді я від'їду трохи від заїзду, проконтролюю дорогу, але спочатку всіх перерахую, — мовив Гор.

Ударивши по руках за старим гільдійським звичаєм, змовники розійшлися.

Лола тим часом переодяглася. З тендітної блондинки вона перетворилася на пишну брюнетку. Вийшовши з кімнати, велінка уважно подивилася на вартових, але ті навіть не поворухнулися. Запитай хто — охоронці клястимуться, що жодна людина повз них не проходила.

Зайшовши на кухню, дівчина підійшла до господаря корчми і, пильно вдивляючись йому в очі, мовила декілька фраз. Після цього той задоволено оголосив, що відсьогодні в них у штаті ще одна подавальниця на ім'я Герда, і наказав Лолі мерщій ставати до роботи.

Корчма заїзду «Хатина бобра» була чималою. Просторий, світлий зал на першому поверсі міг вмістити до двохсот чоловік, тому учасники каравану розсілися, як кому заманулося.

Лола взяла тацю з тарілками й неспішною ходою пройшла між столиками. Підозрілу групу вона виявила майже одразу, але вирішила не обслуговувати її негайно — залишила наостанок. Велінка хотіла переконатися, що всі зрадники зібралися разом.

Першими, кого зчитала Лола, були погоничі. Вони зсунули два столи докупи й сіли разом. Дівчина помітила, що всіх їх об'єднує спільне минуле й міцна чоловіча дружба. Ні в кого з чоловіків не було сім'ї. Вони багато мандрували й брали участь у збройних конфліктах.

«Військові найманці! — здогадалася Лола. — А Ларс молодець!» Усі присутні за цим столом були безмежно віддані пану Блеру.

Велінка монотонно обходила столик за столиком, за якими купками розмістилися охоронці. Комусь вона принесла напої, комусь — гарячі страви. Лола неспішно обслуговувала кожного, зазираючи у вічі й посміхаючись. Так вона переконалася, що ці чоловіки не мали жодного відношення до повстанців.

Залишився тільки той, підозрілий столик, від якого йшли хвилі напруги й тривоги. За ним снідали начальник валки, начальник охорони та ще шестеро чоловіків.