-43- Ментальний допит

На світанку Гор з полоненими добралися до заїзду, в якому розмістився караван. Всі були втомлені. Найманець давно вийняв кляпи з хлопчачих ротів і трохи ослабив мотузки, щоб вони могли краще триматися в сідлах. Перед цим він розсадив підлітків на коней Мака та Яна. Чоловік попередив, що втекти в них немає жодного шансу, адже тварини їх не послухаються. Гор навіть дозволив їм спробувати. Ванс та Микул намагалися повернути коней. Вони смикали за вуздечку, стискували ногами боки тварин, нокали і просили, але Коржик і Вороний продовжували байдуже бігти за Щасливчиком Гора.

Вгамувавшись, полонені мовчки слідували за своїм викрадачем. Періодично випрошуючи воду, їжу чи зупинку, щоб випорожнитися.

Біля заїзду кипіло життя. Погоничі вже почали запрягати коней у вози з крамом. Їм допомагали охоронці. Начальник валки все перевіряв, підраховував і контролював. 

Господар корчми вже вдосвіта крутився на кухні, віддаючи накази повару та його помічникам. Потрібно було не тільки нагодувати сніданком всіх учасників каравану, а ще й зібрати корзини з їжею в дорогу. Напівсонні подавальниці накривали скатертинами вимиті столи.

Гор зупинився біля входу, спішився і прив'язав коней біля ґанку. Потім стягнув підлітків. Взявши кожного за шкірку, потягнув їх східцями до вхідних дверей. Тут до нього підскочило двоє охоронців:

- Куди це ви, добродію? - зловісно запитав один з них.

- О, добре, що ви тут! Відчиніть двері або потримайте цих малих, я сам відчиню! 

І кинув кожному охоронцеві в обійми по полоненому.

- Тримайте, міцно!

- Е-е-е? - хотів, щось сказати другий охоронець.

Але Гор, відчинивши двері, вихватив з їхніх рук Ванса і Микула і завів підлітків в приміщення.

- Де кімната пані Айрін? - повернувшись, запитав Гор.

- На другому поверсі пани живуть, - пробурмотіли розгублені охоронці.

- А конкретніше?

- Ми не знаємо.

- Толку з вас, як з козла молоко!

Гор піднявся на другий поверх і в тамтешніх вартових вже дізнався потрібний номер кімнати.

Найманець постукав до Рамії під пильним наглядом варти, що тримала полонених.

За дверима почулося шарудіння.

- Хто там? - запитала найманиця.

- "Північний вовк вийшов на полювання".

Двері широко розкрилися. На порозі стояла занепокоєна Рамія. Вона, як і Лола, була повністю одягнена, адже скоро потрібно вирушати в дорогу.

- На скільки все кепсько? - швидко запитала вона.

- Нічого доброго - це точно. Ось, двійко хлопчаків піймали. Сподіваюсь вони нам розкажуть, що і до чого.

Гор завів полонених в кімнату. Ті втомлено всілись на підлогу.

- Ми нічого не розкажемо, - пробубнів Ванс.

- Так, нічого! Ми не стукачі! - підтвердив Микул, задерши підборіддя.

Лола підійшла, присіла перед хлопцями, заглянувши кожному у вічі.

- Ніхто не буде вас допитувати. Вам треба поїсти і відпочити. 

Дівчина ніжно посміхнулася юнакам. Потім встала і підморгнула Рамії, так, щоб бачила тільки вона. Найманиця зрозуміла її без слів і звернулася до свого товариша:

- Горе, сходи, будь ласка, на кухню і принеси тацю з їжею. Чим більше, тим краще. А потім ми поговоримо. 

Охоронець, без заперечень, поспішив виконати прохання. Рамія тим часом розрізала мотузки і звільнила підлітків.

- Хоч, як вас звати скажете? Мене Айрін.

- Я Ванс.

- А я Микул.

- А я Лола, - привітно посміхаючись, промовила камеристка, - Тож прошу, сідайте за стіл.

Підлітки недовірливо всілися на запропоновані місця. Двері прочинилися і зайшов Гор з вартовим. Вони занесли два підноси з пирогами, яєчнею, молоком, шинкою і сиром. Ще один  вартовий приніс таріль з посудом. Лола швидко накрила стіл на п'ятьох осіб.

Вартові здивовано вклонилися і вийшли.

- Що ж, я думаю, що всім нам потрібно поснідати. Вансе, Микуле, їжте, не соромтесь! Вам тут нічого не загрожує. Хлопців не потрібно було довго вмовляти. Вони з апетитом накинулися на їжу, не помічаючи, що дорослі майже не їдять. Лола то підкладала кожному в тарілку їжу, то підливала в горнятка молоко. Вона весь час посміхалася, задаючи безневинні питання, на кшталт "чи є в них корова?", і "чи пече їхня матуся пиріжки?". Хлопці не задумуючись відповідали.

Після сніданку полонених почало хилити в сон. Вони не помітили, як добралися до ліжка Рамії і завалилися спати.

- Ну от і все! - сказала Лола, - Тепер можемо і ми поснідати.

Рамія всміхнулася. Гор не витримав і запитав:

- Що взагалі відбувається? Ми повинні були допитати цю голоту, а замість цього нагодували і спати вклали!

Лола поспішила відповісти.

- Є такий метод допиту: людину спочатку розслабляють, вводять в сон, а потім легенько будять і починають запитувати. На дітях добре спрацьовує, тож я хочу спробувати. А ти, будь ласка, поки що розкажи, що сталося в лісі. В мене не так багато буде часу, тому потрібно задавати конкретні запитання.

Гор звісно здивувався, але все ж вирішив допомогти. Він коротко переказав, як з Маком побачили коня Яна, як стежили за розбійниками, і що Мак залишився в лісі, а він, схопивши "язиків", примчався сюди.

- Хм, тепер мені зрозуміло, про що треба дізнатися, - задумливо проговорила камеристка, - Горе, залиш мене і Рамію з дітьми наодинці, на хвилин двадцять. 

- А краще, знайди Ларса і розкажи йому про все, але тільки йому. А я до вас згодом приєднаюся, - попросила охоронця Рамія.

Як тільки за чоловіком зачинилися двері, найманиця з нетерпінням кинулася до велінки:

- Що ти побачила? Ян з Маком в небезпеці? 

- Тихо-тихо, сядь. Ми всі в небезпеці! Ці хлопчаки, - кивнула Лола в бік дітей, що спали, наче після маківки, - Сини старости села. Саме він командував розбійниками, які захопили Яна. Але це найменше зло! Адже розбійники - прості селяни. А от керують ними повстанці, бувші військові. В лісі вони розмістилися табором, а ще зайняли помістя, перед тим вбивши старого айра. Селяни налякані. Петер, голова повстанців, пообіцяв жорстоко розправитися з ними за непослух. Якось наречений сестри Ванса і Микула здійняв з друзями бунт. Їх спіймали, повісили на грушах в садку старости і заборонили знімати трупи. Це все жахливо, Раміє, я думала, не витримаю і розплачуся.