-42- Коли вигідно казати правду

Вояки підхопили зв'язаного Яна і повели до начальника. Найманець приголомшений від побаченого і почутого понуро опустив голову. Здавалося, що він демонструє свою покірність, але насправді, Ян гарячково розмірковував, як йому викрутитись з цієї скрути. 

Опинившись в наметі, найманець крадькома оцінив обстановку. Начальник сидів на єдиному стільці, закинувши ноги у добротних чоботях на грубо обтесаний стіл. В руках він крутив прозору блакитну кульку і очима-буравчиками сканував полоненого. Яну ж нічого не залишилося, як переминатися з ноги на ногу в центрі намету.

- Струнко! Не мерехти перед очима! - визвірився ватажок.

Ян мимоволі підібрався і притиснув руки до швів штанів.

- Тямущий! Якщо будеш і надалі так швидко розуміти, що я від тебе хочу, помреш миттєво. В інших випадках - закатую! Все ясно?!

- Так, сер! - гаркнув Ян, демонструючи бездоганну військову виправку.

- О, то ти з наших? Де служив? - поблажливо поцікавився начальник.

- На північній заставі! Сер!

- Хм, заборонені землі? Найгірше місце служби, яке може тільки дістатися солдату.

- Я не з айрів, сер! Куди відрядили, туди і поїхав.

- Чого ж зараз не там? - запитав військовий, зіщуливши очі.

- Дозволили написати рапорт на звільнення. Батьки та старший брат померли від тифу. В мене залишилося на утриманні троє малолітніх сестер, тож я тепер цивільний.

- Зрозуміло, а тепер так само чітко відповідай, що везе караван?

- Продукцію Срібленських фабрик, можливо скло, посуд, іграшки, тканини…

- Скільки охоронців?

- Точно не знаю, я виїхав до того, як сформувався караван, але чув, що має бути до сотні!

- Правильно! Молодець!

"Довбаний артефакт правди, і де тільки цей вилупок взяв такий здоровенний екземпляр?!" - розмірковував Ян. Він згадав, як в його батька був перстень з таким само мінералом, як кулька начальника. Тільки розмір камінчика був в десятки разів менший. Вони дітьми весь час боялися, коли тато викликав їх до себе в кабінет. Якщо збрехати -  камінь з блакитного перетворювався на темно-сірий.

- Кому належить майно? - продовжував допит ватажок.

- Айрам Блеріс.

- А я чув, що пану Блеру.

- Так він же їм родич… дальній. Це всі знають, - викрутився Ян.

- Що за пани їдуть з караваном?

"Дідько! В яку гру він грає?" Найманець намагався прорахувати суперника.

- Сім'я Блерісів!

- Ого! Яка риба пливе в ятір! І куди це вони поспішають?

- На імператорський відбір, сер!

- Ще одна наречена для Ксавія…Гарна?

- Хто?!

- Донька!

- Так, сер.

- То ти її бачив?

- Звісно!

- А наскільки багаті Блеріси?

- Я не знаю всіх статків, але помістя в них велике і розкішне.

Начальник покрутив кульку, яка виблискувала чистою блакиттю і задоволено поклав до кишені.

- А знаєш, я передумав поки що тебе вбивати. Завтра вкажеш мені на молоду леді, а то знаю я цих благородних дівок, люблять вони прикидатися покоївками.

- Так, сер! Дякую, сер!

- Як тебе звуть, солдате?

- Янко, сер!

- Ходи зі мною.

Начальник вийшов з намету, а слідом за ним і найманець. - Гей, Борге, - звернувся ватажок до бритоголового, - бери хлопа під свій контроль, відповідаєш за нього головою!

- Та воно мені тре?! Ти ж хотів його після допиту пришити? - ліниво промовив здоровань, копирсаючись в зубі сірником.

- Плани змінилися! В каравані їдуть благородні пани: батько, мати, донька, можливо будуть ще покоївки, тож нове завдання: всі потрібні мені живими. Дівок не псувати!

- От халепа, щось, Петере, тебе на баб потягнуло зверх норми!

І здоровань дико заржав, демонструючи щербату посмішку.

- Бовдур! Кому скажи, що ти мій брат - не повірять. В селі я бачив старий храм, завтра розпитай у селюків про жреця.

- Ти що? Хочеш їх перед смертю на сповідь відправити? - знову зареготав Борг, аж луна пішла лісом.

- Одружитись хочу, бовдуре!

Здоровань враз затих, очі його округлились. Шалено витріщившись, він запитав:

- На жерцеві?!

- От, йолоп, коли боги роздавали мізки, тебе поруч не було! На доньці Блерісів! 

Ян, ставши свідком цієї розмови, ледве стримувався, щоб не покотитися зі сміху. Варто було тільки уявити Рамію, що йде під вінець з начальником. 

Найманець сподівався, що Гор і Мак десь поруч і почули достатньо, щоб попередити караван про небезпеку.

Сам Ян нарахував до восьми десятків вояків, досить непогано озброєних. Додав він і підмогу з села - тож жертв не уникнути.

Найманця бентежило і те, що начальник занадто впевнений в своїй перемозі. Згідно його слів мандрівників на ніч розмістять в селі і до ранку вони вже не доживуть.

Ян вирішив і надалі вдавати покірного полоненого. Можливо йому вдасться дізнатися ще якусь інформацію, а при найбільш сприятливій нагоді звільнитися і пристати до своїх.

Мак мабуть вперше пожалкував, що залишився без коня. Він чув і бачив достатньо, щоб зрозуміти: суперник серйозний, але дещо безпечний. 

Розсідлані коні тулилися один до одного в імпровізованому загоні. Сам табір, що складався з восьми наметів і декількох возів охоронявся погано. Можливо це пов'язано з тим, що вояки вешталися туди-сюди і думали, що за всім спостерігають. Але це не завадило Маку залягти між двома наметами майже в центрі лігва. З його засідки добре було видно Яна, що сидів біля багаття між двох амбалів і їв кашу. Його ноги сковували залізні кайдани, але Мак знав, що подібний засіб ніколи не міг зупинити його друга. Не було такого замка, щоб Ян не відімкнув, тож за "полоненого" можна не переживати.

Начальник з Боргом усамітнилися в наметі і довго напівпошепки про щось говорили. Як не намагався Мак прислухатися, але розчути нічого не зміг.

Через деякий час здоровань вийшов і гучно об'явив:

- Слухай мою команду! Зараз відбій! Підйом на світанку! Третій караул на позиції, четвертий міняє!