-40- Дорогами Амарканду

Компромісу щодо подорожі досягли наступного дня. Ларс не хотів ні собі, ні комусь іншому зізнаватися, що егоїстично бажав бути поруч із Рамією без нагляду тітки. Спочатку в дорозі та в придорожніх заїздах, а потім він мріяв сховатися з нею в одному з непримітних будинків у столиці… Та здоровий глузд переміг. Погодили вирушити в дорогу разом із караваном. Начальник валки заздалегідь розробляв маршрут, тож у місцях відпочинку на мандрівників мали чекати чисті кімнати для ночівлі та смачна їжа.

Ще з тиждень трималася морозна погода з хурделицями та снігопадами, яка взяла в полон мешканців маєтку. Нарешті завірюха вщухла, випогодилося і блиснуло сонце. Стайничі прикріпили до робочих конячок тягачі у вигляді дерев'яних трикутників і відправили робітників розчищати шляхи. Спочатку мали звільнити імперську дорогу, яка проходила володіннями Блерісів, потім — шляхи до сіл та Срібленців. Там люди теж без діла не сиділи і виїхали зі своїм снігоочисним приладдям назустріч робітникам із маєтку.

За день по всіх дорогах гуртом проклали широку смугу, достатню, щоб проїхав навантажений віз чи карета. Ще два-три дні знадобиться для повного очищення шляхів від снігу.

Але все-таки Ларс і караванвожатий не поспішали в мандрівку, бо були впевнені, що в інших маєтках із дорогами справи кепські. Багато хто не чистив їх, а накатував чи взагалі чекав на відлигу. Усе залежало від того, чи мали господарства достатньо коней та робочої сили.

Вирішили виїхати на початку третього місяця зими. Блеріси з Лолою мандрували в кареті.

Як не вмовляла леді Агата, але Рамія більшу частину дня між зупинками долала верхи поруч із Ларсом. Вона одяглася в теплий костюм найманиці, який потай замовила в пана Швенця ще в Марішканах. Дівчина, крім мечів, озброїлася новеньким луком. А щоб взагалі почуватися спокійно, одягла ще запоясник із ножами.

Спільники між собою домовилися, що не афішуватимуть своїх імен та титулів. Нехай усі вважають, що якісь заможні пани приєдналися до торгового каравану.

Охоронці Рамії виїхали вперед, щоб переконатися в безпечності маршруту і попередити власників гостинних дворів про наближення каравану.

Три доби валка рухалася без пригод і перешкод. Зимові пейзажі змінювалися з невеликою різницею, а от маєтки, села та містечка, через які проходила імперська дорога, ставали дедалі злиденнішими. Нерідко з сільських халуп вибігали замурзані, розхристані дітлахи і просили в «панів купців» милостиню. Отримавши декілька грошиків, вони щасливо бігли до мамок, які ховалися в сінях і думали, що їх ніхто не бачить.

У містечках старці кидалися до охоронців каравану і просили хоча б окраєць хліба, а місцеві повії, на яких без сліз не глянеш, обіцяли неземну насолоду за декілька монет.

Вікна карети Блерісів завбачливо закрили дерев'яними ставнями, щоб незадоволені не кинули каміння в дорогоцінне скло.

Водночас у заїздах, обраних начальником валки, панували чистота та затишок, наче й не було ніякого зубожіння. Панів намагалися розмістити з максимально можливим комфортом, усіх інших — згідно зі статусом, але в цілком прийнятних умовах. Вантажівки з товаром закочували на критий, огороджений майданчик із цілодобовою охороною. Навіть коні почувалися краще, ніж ті люди, що жебракували й торгували собою на дорогах.

Ян справно виконував свою роботу. Він змінив одяг найманця на простіший і став схожим на звичайнісінького гінця.

Охоронці домовилися дотримуватися певної тактики. Ян скаче вперед і відвідує місце ночівлі, попереджає власника про прибуття каравану і залишається трохи перепочити. Гор з Маком прибувають згодом. Вони ще деякий час стежать за місцем стоянки — чи не надішле господар комусь повідомлення і чи не з'являться якісь підозрілі особи. Потім прочісують околиці і повертаються до заїзду. Там друзі вдають звичайнісіньких мандрівників, яким немає ні до кого діла.

Ян випереджав караван на добу. Прибував до місця ночівлі в другій половині дня, повідомляв господаря, а в того вже було достатньо часу, щоб якнайкраще підготуватися до прийому учасників валки. Сам же гонець ранесенько вирушав далі згідно з маршрутом, а за ним слідом із заїзду зникали Гор і Мак.

На п'ятий день мандрівки, коли сонце ще не почало котитися за обрій, Ян мав зупинитися в корчмі «Відьмин брід», але замість міцної будівлі застав величезне згарище. Чоловік обережно обстежив місце пожежі. Це був класичний умисний підпал, оскільки згоріла не тільки центральна будівля, а й усі господарські споруди, що знаходилися на безпечній відстані від корчми. Ян не знайшов обгорілих решток живих істот, як і решток хатнього начиння. Склалося враження, що горіли порожні приміщення.

Згарище давно вихолонуло, навіть припорошилося сніжком. І здавалося, що все мало завмерти до весни, але то тут, то там Ян помічав стежки зі слідів, які тонули в пухкому снігу. Вони виходили з лісу на тракт, наче хтось сумлінно когось виглядав.

«А це вже цікаво… Засідка!» — здогадався Ян. Він придивився і прислухався. Ледь помітне шурхотіння вказувало на присутність чималої кількості людей, які доволі вдало маскувалися.

— Гей, хлопе! Ану злазь із коника, якщо не хочеш перетворитися на сито! — почувся гучний голос зверху.

Збоку свиснула стріла і встромилася в мерзлу землю неподалік від Яна. Чоловік не розгубився. Він зіскочив із Вороного, швидко розвернув його мордою в бік тракту і ляснув по крупу. Кінь щодуху поскакав назустріч Гору та Маку.

«Підмога не за горами! Що ж, три, ні, чотири лучники на деревах і з десяток розбійників, озброєних чим припало: палиці, старі мечі, списи та вила — і сміх, і гріх!» — розмірковував гонець і мимоволі посміхнувся.

— Чому радієш, блазню?! Взяти його! Ватажок уже зачекався! — люто прогарчав голос.

Ян спостерігав, як гурт із благенько одягнених чоловіків наближався до нього. Найманець був майже без зброї, та він цілком міг здобути її в бою. От тільки чи це потрібно? Ян на мить задумався: «Ці нещасні — лише частина шайки, яка, можливо, зачаїлася для нападу на караван. Треба дізнатися якомога більше інформації!» Чоловік вирішив вдавати простого хлопця-гінця. Він підняв догори руки і доброзичливо промовив: