-34- Мотив

Рамія шоковано слухала. Не те щоб усе почуте було їй в новину, але про велінів вона точно не знала. Дійсно, з віками пам'ять про них стерлася, а її клан не мав такої багатої бібліотеки, як імператор.

— Лоло, якщо веліни залишилися в Карімських пустошах, то що ти робиш в Амарканді? Це ж для тебе занадто небезпечно!

— Я шукаю батька та старшу сестру, — сумно відповіла дівчина. — Десять років тому під час нападу вони зникли. Їхніх тіл не знайшли, тому є шанс, що вони живі.

— І як успіхи? — запитала найманиця, прекрасно знаючи відповідь.

— Поки що ніяк. Мені потрібно пробратися в палац. Якщо їх полонили, я дізнаюся про це лише там. Свого часу я не придумала нічого кращого, як стати співачкою чи артисткою. Пан Бенжо має знайомства в столичному театрі. Він пообіцяв написати мені гарні рекомендації, якщо я пів року пропрацюю в його салуні. В столиці я б могла скористатися своїм даром, адже вистави інколи відвідує сам імператор і наближені до нього особи. А тут пан Блер зробив мені пропозицію стати твоєю камеристкою. Звісно, я не могла відмовитися. Це ж такий шанс!

— А я думала, тебе заохотила значна сума на відкриття власного кабаре! — з іронією промовила Рамія.

— Ні, яке там кабаре! Гроші потрібні в першу чергу на пошуки, а співом багато не заробиш. Ще й кожен лізе зі своїми збоченими намірами — як не в думках, то наяву. Для мене вже немає ніякого задоволення витанцьовувати перед хтивими чоловіками.

Лола геть знітилася. Зараз вона була схожа на юну Лалін, яка відчайдушно шукає родину, а не на популярну, харизматичну співачку.

Рамія пересіла до Лоли на диванчик і міцно її обійняла.

— Якщо твої рідні живі, ми їх обов'язково знайдемо. Я допоможу тобі, обіцяю!

Лалін притулилася до найманиці і гірко розплакалася. Вона довгі три роки поневірялася драконячими землями в пошуках помічників і ось, нарешті, знайшла.

— Не плач! Чого ти?! — заспокоювала її Рамія, ніжно погладжуючи по голові. — Все буде добре, чуєш?! Тихо-тихо…

— Мені так часто було страшно! — схлипувала дівчина. — Це так важко — знати думки людей, особливо коли вони стосуються тебе. І не мати змоги закритися від них, бо це може коштувати тобі життя. Навколо ворожий світ, ворожі люди. Рятували тільки образ талановитої, неприступної співачки, музика і мої пісні.

— Чому образ? У тебе справді чудовий голос, і ти напрочуд талановита!

— Це лише одна з особливостей нашої магії. Всі менталісти гарно співають. Ти ще Аміну не чула, мою сестру.

— Обов'язково послухаю, як тільки вона знайдеться. А зараз розкажи, як тобі маєток? Чи влаштовує тебе кімната? — Рамія намагалася відволікти велінку від тяжких думок.

— Маєток просто казковий! Усе в ньому таке гарне та гармонійне, у леді Агати чудовий смак! — захоплено відповіла дівчина. — Кімната в мене простора і затишна, дякую! Тільки от чоловіки по сусідству бентежать.

— А-а, ти про моїх друзів-охоронців? Не турбуйся, то чемні хлопці, хоч і здаються гульвісами. Вони тобі неодмінно сподобаються.

Гучно пролунали дзвоники.

— Що це?

Лола стрепенулася від різкого звуку.

— А це пані Марта кличе на обід. Ходімо, ніщо так не піднімає настрій, як смачна їжа! О, я вже як Ян заговорила. А потім ми обговоримо твої обов'язки, і ти неодмінно навчиш мене цих своїх блоків, бо, не дай боже, ще якийсь телепат на шляху трапиться… страшно подумати!

Лола й не помітила, як Рамія вивела її з кімнати і повела коридором до сходів.

— Там немає нічого складного. Кілька занять — і ти будеш захищена, а ще відчуватимеш, коли на тебе захочуть вплинути.

— Лоло, можна я Ларсу про тебе розповім? Я гадаю, він має знати.

— Ні, не зараз. Перед від'їздом до столиці скажемо. Я ж його теж прочитала, — сказала дівчина і потупила погляд. — Він хороший, але ж із цих… вогняних! Мені треба звикнути. Ти ж розумієш?

— Так, мені теж потрібен був час, щоб звикнути! — відповіла Рамія.

І дівчата змовницьки обмінялися поглядами.