-32- Телепатка

Як і передбачав Ларс, співачка погодилася на роль особистої служниці Рамії. За свої послуги дівчина забажала чималу суму, яку мріяла витратити на відкриття власного кабаре в столиці. Блер потім жартував, що йому щастить на змовниць із гарними апетитами, але чого тільки не зробиш ради благородної мети.

Лола попросила кілька днів на владнання особистих справ, і ось тепер вона сиділа у вітальні апартаментів найманиці. Колишня співачка з інтересом озиралася на всі боки, наче вперше побачила подібну розкіш.

— Гарно тут у тебе! Цікаво, імператор своїм нареченим забезпечить такі ж комфортабельні умови чи це тільки Ларс так тобою опікується?! — іронічно посміхнувшись, запитала Лола.

Рамія аж розгубилася від такої фамільярності. Звісно, найманицю представили як леді Айрін, доньку Блерісів. І Лола буквально ще кілька хвилин тому була з нею та з іншими мешканцями маєтку досить чемною і вельми вихованою. Вона дуже сподобалася леді Агаті, а тут такі зміни. Мабуть, думки Рамії відобразилися на її обличчі, бо камеристка зухвало вела далі:

— Ти мізки не напружуй, я добре знаю, що тут роблю! А ти, відповідно, теж не в благодійність граєш, тож ми з тобою одного поля ягоди. Як там тебе звати насправді?

— Айра Айрін Блеріс! — суворо відповіла Рамія, втрачаючи терпіння.

На що співачка, мов дзвіночок, розсміялася. Вона схопилася з крісла і почала кривлятися, присідаючи в кніксені.

— Ага, а я Ло-ла! Дозвольте Вам всіляко догоджати, моя леді! Для мене велика честь прислуговувати племінниці покійної імператриці, о-о!

Рамія спостерігала за цим цирком із німим здивуванням.

— Добре, добре, — замахала тендітними ручками Лола. — Не буду тебе мучити. Я трохи телепатка, а ти геть не вмієш ставити блоки, Раміє. Чи, може, тебе називати повним ім'ям? — єлейно запитала вона.

— Ні! — вигукнула найманиця.

Вона так перехвилювалася, що аж у грудях перехопило подих.

— Не треба, краще так називай, і то — коли ніхто не чує. Я леді Айрін, розумієш? — проказала вона, тримаючись за серце.

— Ну звісно, я ж не курка якась, — чарівно посміхнулась камеристка і протягнула найманиці склянку з водою. — На, попий! Мене насправді звуть Лалін, але хай буде Лола. Тож коли ти скажеш йому?

Дівчина з цікавістю вдивлялася в Рамію, поки та пила воду, але на останній фразі найманиці стало моторошно. «Може, їй тихенько скрутити шию і викинути з вікна? Як кажуть: хто багато знає, довго не живе», — подумала вона.

Камеристка перелякано схопилася за горло й відвела погляд.

— Ні, ти нічого такого не думай, я — могила, тобто… це невдале порівняння… я нікому нічого не скажу. Ну хіба ж я винна, що ти як розкрита книга? — схвильовано запитала вона.

Лола чітко усвідомила, що Рамія може з легкістю обірвати її молоде і таке коротке життя. Вона сама була винна: є такі таємниці, про які краще не знати. «Але ж це так цікаво, така історія, о-о!» — шепотів невгамовний голосочок у її голові.

— Так, слухай мене! — гаркнула Рамія. — Забудь усе, про що ти дізналася, і нікому ані слова! Якщо ти телепатка, то повинна була зрозуміти, чому я мовчу! Ще не час! Можливо, він і не настане.

— Але…

— Немає ніяких «але»! А тепер я б хотіла послухати про тебе, раз про мене ти вже знаєш. Ні у людей, ні у нащадків драконів немає таких здібностей, наскільки мені відомо.