-27- Прогулянка

"Можливо Рамія теж вирішила покататися", - подумав Ларс. Чоловік вскочив в сідло, легенько пришпорив коня і понісся у напрямку слідів.

Взимку світлові дні найкоротші, ось вже рожевіє сніг на верхівках ялин, а берези закуталися в золотаво-рожеве сяйво.

Ларс проскакав близько п'яти миль, а сліди на тракті все не закінчувалися. Блакитні тіні залягли поміж дерев, щоб згодом змінитися на сині та фіолетові. Небо поступово наливалося червоним рум'янцем. 

Чоловік, як міг, вдивлявся вдалину, поки тракт не робив черговий поворот серед дерев, але на дорозі було пусто і тихо.

- Що за маячня?! Де ж ти поділася, Рамія!? - Ларс не на жарт розхвилювався. Аж раптом Красунчик зупинився і загарцював на місці. Він розвернувся в бік поля і голосно заіржав. З вечірніх сутінок донеслося гучне іржання у відповідь.

- Це ж Сніжка, Красунчику! Гей, до неї!

Кінь охоче послухався, адже ця примхлива кобилиця давно йому подобалася. Далеко в полі вгадувався обрис тварини, але без вершниці. З'їхавши з тракту, Ларс, з тривогою в душі, направив Красунчика в сторону Сніжки. За добу навіяло чимало снігу. Кінь, зануривши копита в білу масу, перейшов на крок. Ларс під'їхав ближче і побачив, що недалеко від Сніжки лежить Рамія без ознак життя.

За мить сто думок пролетіло у чоловіка в голові, одна гірша за іншу. Він швидко зістрибнув з коня і побіг до дівчини. Ноги тонули у в'язкому снігові, а серце гупало, мов скажене. "Невже з нею щось трапилося, невже він запізнився?!"

- Рамія! Рамія! - кликав він, не покидаючи надії, що все погане йому привиділося.

Раптом дівчина поворухнулася і піднялася зі снігу. 

- Ларсе?! Що ти тут робиш?

Найманиця геть не очікувала його побачити.

- Шукаю одну дурепку! Ти мене ледь до зупинки серця не довела! Як побачив Сніжку і тебе біля копит, думав, що вже ти там і захолола! - важко проговорив чоловік, переводячи подих. - Фуух!

- Та що зі мною станеться! Покаталися трішки, а сніг у полі такий пухкий. Захотілося згадати дитинство. Ми маленькими падали в сніг, розмахували руками і ногами, і крутили коло.

- Яке коло, які ноги-руки? Подивися на себе, ти, наче снігова відьма! Зараз все це розтане і захворієш! - сердито бурчав Ларс.

Рамія дзвінко розсміялася.

- Я від таких дрібниць не хворію, та й ти теж. Краще падай поруч, відчуєш, як це весело!

І потягла чоловіка за руку.

- Ніч скоро, - невпевнено проговорив Ларс.

- Один раз всього, бо ти дуже напружений! І поїдемо додому, - просила Рамія.

Ларсу стало неочікувано приємно, коли дівчина так по простому сказала "додому", але бажання всипати їй по м'якому місцю залишилося. Чоловік сильно перехвилювався, страшні думки лізли в його голову, а вона тут кола робить серед поля.

Все ж таки Ларс піддався на умовляння найманиці і вивалявся в снігу не гірше за неї. Це і справді було весело. Він відчував як роздратування покидає його, віддаючи місце спокою, наче мерзла земля увібрала в себе всі негативні емоції.

Зі сходу насувалася темрява, вже і тонкий серпанок з'явився. Несміливо проблиснули перші зорі. Коні напружено заворушили вухами, почали фиркати, виказуючи занепокоєння. Ларс хутко звівся на ноги і підняв Рамію.

- Треба вшиватися звідси, тварини щось відчули! - швидко промовив чоловік.

Дівчину не потрібно було довго вмовляти. Вона з Ларсом заскочили на коней і направилися в бік тракту. 

Моторошне протяжне виття застало їх на узбіччі..

- Це вовк? - запитала дівчина прислухаючись.

- Скоріш за все вовки, і зовсім поруч. А це був заклик одного з них до полювання! Зброя є? - запитав занепокоєно Ларс.

- Так! - дівчина оголила легкий меч.

- Скачемо з усієї сили! У нас декілька хвилин фори поки зграя збереться, треба не дати їм зарвати коней!

- Хвилинку, є ідея! Діставай кресало і знімай плащ, зробимо смолоскипи. Вовки бояться вогню!

Дівчина швидко відрубала мечем дві товсті гілкі, одну кинула Ларсу. Чоловік вправно намотав плащ на палицю і підпалив,  теж саме зробила і найманиця.

- А тепер поскакали! Підійдуть близько, позбудуться шкури! 

Дівчина пришпорила Сніжку і стрілою полетіла в сторону помістя. Ларс за мить її наздогнав. 

Вовче підвивання-перегукування почастішало. Звірі домовилися і розділилися на тих, хто забігатиме наперед, тих, хто кидатиметься збоку і свіжі сили, що бігтимуть позаду, не прикладаючи багато зусиль. Пролунало гарчання альфи. Це був сигнал до атаки.

Рамія підняла вище смолоскип і освітила узбіччя, з її і Ларсової сторін бігло по три особини - сильні, швидкі, прудкі, небезпечно красиві. Ще трохи і вони зайдуть спереду. Дівчина не хотіла їх вбивати, але в цьому випадку, мисливцями були звірі. Почекавши, коли перший з трьох вовків приготується кинутися напереріз, найманиця метнула йому в шию ножа. Тварина жалібно заскавучала і замертво впала побратимам під лапи. Це ненадовго їх затримало.

Ларс підняв Красунчика на диби, і кінь щосили вдарив нападаючого вовка копитами. Двох інших - чоловік поранив мечем.

Не дивлячись на втрати, переслідування продовжилося. Звірі перегрупувалися і знову приготувалися до нападу. Деяким з них вершники підпалили хутро, а дехто отримав смертельний удар мечем, але вовки продовжували прибувати. Зі втратою товаришів, вони наче оскаженіли, і вирішили за будь-яку ціну отримати здобич. Звірі гарчали і вишкірялися, часом необдумано кидаючись на Ларса з Рамією. 

Якби у вершників була лишня мить озирнутися, то вони б побачили тракт всіяний мертвими та пораненими тваринами. Деякі з них каталися по снігові, рятуючись від опіків. Це була жорстока боротьба між вершниками і хижаками, де ніхто не збирався здаватися. Ларс і Рамія з останніх сил використовували всі свої вміння, зброю і спритність, щоб убезпечити себе та своїх коней. 

Серед гарчання, скавчання та іржання почувся звук мисливських рожків. Троє вершників зі смолоскипами швидко наближалися до місця сутички. Це були охоронці Рамії.