-26- Суперечка

Рамія з переплетеною зачіскою сиділа за обіднім столом наче юнка, яка щойно покинула пансіон для благородних дівиць.

Леді Агата час від часу недобре на неї поглядала, підібгавши тонкі губи, але дівчина вдавала, що нічого не помічає. Обід добігав кінця, і кожна думала про своє. Найманиця намагалася вгамувати те полум'я почуттів, що розгорілося всередині від її сміливої пропозиції Ларсу, а леді Агата мріяла вижити цю самозванку з дому.

Чоловіки, навпаки, були в піднесеному настрої і гомоніли про все на світі: від полювання до політики.

— А я тобі кажу, Маку, що Ксавій доведе імперію до занепаду, — емоційно говорив Кларк Блеріс. — У провінціях уже виникають голодні бунти! Його система збору податків неефективна!

— Але ж на ваших землях усе спокійно! — зауважив Ян, підкладаючи рагу у свою тарілку.

— Так, але це завдяки Ларсу і його капіталам. Хоч він і чудовий управитель, але й нам доводиться сплачувати чималу суму в казну. Та вона — як бездонна бочка! Ні лікарень нових, ні шкіл, ні доріг за останні п'ятнадцять років не було побудовано. Зростання злочинності в містах нечуване. Але ж хіба люди з доброї долі йдуть красти? Ех! Те, що було започатковано Ахтанієм, світла йому пам'ять, поступово зійшло нанівець. Усі проблеми переклали на плечі поміщиків, але ті через одного ледве зводять кінці з кінцями.

— Так куди ж діваються всі податки? — поцікавився Ян.

— Як куди? На веселощі, розкіш, фавориток, оточення лицемірів і особисту охорону! Армія гола та боса! Срамота. Я не здивуюся, якщо скоро колонії заявлять про свою незалежність. А ще ці відбори щороку...

— То, може, імператор і справді хоче одружитися, бо ж йому потрібен спадкоємець, — висловив припущення Гор.

— Ха! — вигукнув айр Блеріс, відхиляючись на спинку стільця і складаючи на грудях руки. — Якби він міг його зачати, вже давно б мав! Не виходить у нього, скільки дівчат на тих відборах було, а все марно.

— Тобто?! — одночасно запитали Рамія з Яном.

— Е-е, шановне панство, ми забули, що тут леді, і ці розмови не для їхньої тендітної душі, тому давайте доїдайте, і прошу до мого кабінету, — втрутився Ларс.

Леді Агата стрепенулася:

— Ларсе, я б хотіла з тобою переговорити, чи не приділиш мені трохи часу? — і з очікуванням впилася поглядом у чоловіка.

На мить Блер замислився, бо це трохи не входило в його плани, але врешті-решт йому теж потрібно було вирішити кілька питань з айрою.

— Звісно, тітонько, через пів години я до вас зайду, бачу, ви ще й чаю не пили.

Чоловіки вчергове змінили тему, подякували за частування і, перемовляючись, залишили леді віч-на-віч.

Рамії стало ніяково в компанії айри, яка мовчки копирсалася у своїй тарілці. Щоб приховати власне хвилювання, дівчина запропонувала:

— Айро Агато, дозвольте налити вам чаю?

Леді Блеріс, заскочена зненацька, не відразу второпала, чого від неї хочуть.

— Га? Що? Так-так, будь ласка.

Розмішуючи цукор у філіжанці з дорогоцінної порцеляни, господиня маєтку підбирала в голові фрази, готуючись до розмови з Ларсом.

Найманиця ж відчула себе зайвою, тому, подякувавши за смачний обід, поспішила залишити жінку на самоті. Та лише кивнула їй у відповідь.

Рамії нічого не залишалося, як повернутися до своїх кімнат. З тугою вона подивилася на танець сніжинок за вікном. Вони були вільними у своєму зимовому танку, а де її воля? Найманиця побула всього добу в маєтку, але з'явилося таке відчуття, наче її ув'язнили.

«Мабуть, я себе накручую, ніхто ж не тримає мене під вартою, і нічого не станеться, якщо я прогуляюся околицями».

Прийнявши рішення, дівчина швидко переодяглася у свій звичний одяг, озброїлася, прийшла до стайні й осідлала Сніжку.

Рамія вивела в поводі коня за ворота, з легкістю злетіла в сідло і поскакала засніженим трактом.

Айра Блеріс із нетерпінням чекала на Ларса. Вона знала його непростий характер, тому помітно нервувала. Пролунав стукіт у двері її вітальні. Жінка прочинила їх, пропускаючи названого племінника. Вона глянула, чи в коридорі більше нікого немає, і замкнула вхід на ключ.

— Проходь, Ларсе, сідай, — запросила леді Агата і вказала на крісла біля вікна.

Чоловік із задоволенням влаштувався і з цікавістю подивився на співрозмовницю.

— Бачу, ви хвилюєтеся, щось трапилося? — запитав він.

— Трапилося! Трапилося те, що Рамія не підходить на роль нашої з Кларком доньки! — не стала тягнути кота за хвіст леді Агата.

Ларс від здивування підняв брови, але вирішив не допомагати тітці.

Жінка несамовито міряла кроками кімнату. Зібравшись із думками, вона випалила:

— Айрін — блондинка з синіми очима, а ця… найманиця — сам знаєш!

— Вам потрібна була доба, щоб помітити різницю в зовнішності? — хмикнув чоловік.

— Так, я все помітила! — закипала жінка. — Добре роздивилася з вікна! Вона розпусниця! Я бачила, як вона кинулася на тебе з поцілунками! Який сором!

Ларс ледь стримував сміх, бо боявся, що той перейде в регіт. «Це ж треба, яка фантазія!» — дивувався Блер.

— І що я?

— Що ти? — не зрозуміла запитання леді Агата.

— Ну, дівчина кинулася на мене, а що я зробив? — відверто глузуючи, запитав чоловік.

Леді Агата розчервонілася і пихтіла, мов перегрітий чайник.

— А ти, ти… такий, як і вона! Це ні в які ворота не лізе! Що ви робили в лавандовій кімнаті?

Ларс підвівся і з грацією хижака підійшов до айри. Він узяв її за руку, проникливо подивився у вічі й оксамитовим низьким голосом запитав:

— Невже ви так прагнете подробиць, шановна тітонько? Що ж може робити чоловік із гарною жінкою, коли вони наодинці? Особливо, коли їхня зустріч розпочалася з поцілунків!? Як ви гадаєте?

— О, як, як ви можете? Це неподобство! Що скажуть люди? Що моя донька крутить амури з моїм племінником! О!

Тітонька вхопилася за серце і впала в крісло.

Ларс, не в силах більше стримуватися, розсміявся.